сьа на гроші, та полагодиш своју хату, та по зеленіј весні, по тепліј годині, ј перејдете на нове хазьајство!
— Спасибі вам, бабо, за вашу ласку, — дьакује Чіпка кланьајучись. — Так, мабуть, ја оце ј зробльу: піду та ј најмусьа в винниці до весни…
— Не јди туди, сину, — перебила јого Мотрьа: не најмајсьа в жида — нехриста!… Вони твоје добро перевели… Стань крашче де в тік, та зароби хліба… Діждемо весни, — треба шчось јісти… А може де польа роздобудемо, — буде чим засіјати…
— Добре, мамо. Стану в току. Там у Крутојарськіј окономіјі, кажуть, багато хліба зосталосьа… Казали, шчо німець либонь најме: хто хоче, — за гроші, а то — з коробки… То ја, мабуть, стану тепер за хліб. А там, јак заробльу, — тоді ј за гроші…
— Добре… хоч і так зроби, сину.
Попрашчалисьа.
Того ж таки дньа, над вечір, Чіпка зібравсьа ј пішов у Крутиј Јар. На другиј день добув десь ціпа ј молотив у клуні, аж на сажень солома летіла в гору. Де та сила ј хіть узьаласьа! — Такиј робітник з јого, — золоті руки! Німець — і тој підхвальује Чіпку, другим на зразок ставить…
— Шіпка — карошь работај… как бідло!…
— Еге!… сміјутьсьа пісчанські козаки: шчо то московська наука! Уже ј наш верховода в Крутому Јару з ціпом… Воно таки дивне діло — лоза!… А то — господи, твоја вольа! Там у свьато підньали такиј бенькет, шчо ј землі важко; а післьа свьат — зовсім здуріли!…
Чіпка не чув нічого того, а Мотрьа, хоч і чула, та затикала вуха, проклинајучи панів, москалів і льудеј, шчо сміјалисьа… Чіпка був на роботі. Мотрьу в бабиніј хаті непосидьачка брала. Шчо дньа вона заходила в своју хату.
Скільки вона лиха в тіј хаті витерпіла, нужди, холодних та голодних днів! Скільки раз јіјі дольа зрадила, јіјі надіјі розмела, розбила, потопила в безодніј прірві гіркого житьтьа!… Сидьачи в старіј пустці, почне пригадувати Мотрьа
