киј прибуток, — скинув з себе панськиј ланцьуг, дихнув волеју…
Не стерпіло начальство тијејі волі; почало јіјі силоју вгамовувати…
Настала москальам робота. Переходьать вони з села в село, з одніјі волости до другојі, — та прописујуть „случниј час“… Тим тільки ј служать, шчо својіх иноді братів та батьків дубасьать, вјажуть, та везуть у город, у тьурми сажајуть… А туди піјшов — јак у јаму. Коли не коли верне: тој на Сибірь пішов; тој — на каторгу!…
Чіпці тепер ніколи дослухатись до всього того. Вкупі з матірју він день у день порајетьсьа коло хати. Роскрив јіјі, оббив з окола ј з середини; трухльаве дерево викидаје, нове вставльаје — ціле; нові крокви становить; околотом вшиваје… Мотрьа з мазильницьами вовтузајетьсьа. Јіх сміхи та пісьні з самого раннього ранку розбуркујуть село, розносьатьсьа на всі Піски…
До паски вже стојала хата, јак та чепурна дівчина: рівна, висока, та біла-біла, јак сніг. І можна було бачити, јак кожного ранку ј вечора виходила з нејі старенька жінка, трохи згорблена, з веселим погльадом у очіх. Хутко вона бігла до ожереду соломи, шчо стојав на вгороді; хутко набірала повне рьадно, ј несла через силу в хату. То була Мотрьа. Аж помолодчала вона, јак перебраласьа в своју хату, на нове хазьајство…
Чіпка собі приньавсьа за јого, аж чуприна мокра. День-у-день тобі, јак у окропі кипить. Полагодив хату — давај погріб обчишчати та обробльувати; новоју лісоју усадьбу оплітати; дошчані ворота мајстрьувати. Об Миколајі на јармарку овечат купив. Треба кудись загонити. Приньавсьа за кошару.
Настала косовицьа. За отамана ходить! Придбав шчось копиць з пјатнадцать сіна. От, пополовіли жита, час уже ј жати. Стали жнива — ј серпом, јак косоју. Тільки нагинајетьсьа високе жито, колосиста пшеницьа під јого рукоју; а там гльань — уже ззаду ј сніп лежить, товстиј та чепурниј…
