— Де ти, сину, ходиш? — питаје Мотрьа, гльадьачи на јого.
— Там не маје, де був! — понуро одказав Чіпка, ј вијшов з хати по хазьајству…
Мотрьа тільки плечима здвигнула. — „Чи не з повіјницеју бува јакоју спізнавсьа, — та соромно признаватись?…
А кругом Пісок тільки ј чутки, шчо про лихі вчинки… Там у Крутому Јару німцьа-вправительа підголено; там на Побиванці жида, јак липку, обідрано; там до пана в Красногірці добивалосьа та одігнали: в Бајрацькім лісі знајшли більа дерева до купи звјазаних ченцьа з черницеју — ј шчось багато грошеј не долічујутьсьа; а от — у Розбишаківці церкву обікрадено… Гоготить про все це чутка, гуде, јак у дзвони дзвоньать, і далеко-далеко на вкруги росходитьсьа… Скрізь підньавсьа струс; кожен, льагајучи, просив бога, шчо б цілому встати.
— Ну, та ј літа ж тепер настали! — балакајуть старі льуде. Мабуть, уже незабаром кінець віку… Не даром таке на світі којітьсьа. Чому за наші молоді годи цього не було? Чого батьки, діди ј прадіди нічого про таке не росказували?… Тоді татарва була… палила городи, села, льудеј різала, в полон полонила, на јасир гнала… А тепер?!… Он, церкви крадуть!… Хто? — татаре?!… Де се воно видано? Та ј між рідними розладьдьа пішло… Син на батька руку здіјмаје; дочка матері ухом не веде; брат на брата встаје, сестра з сестроју ворогује; жінка на чоловіка отруту готује… Усі — јак подуріли, јак показилисьа! А халамидників, повіјниць — скілько!… А покриток та дівчат аби јаких!!… Колись — јак би вијшла заміж така, то один би поговір не дав віку дожити… А тепер… дочка з москалем спить, а мати кожухом прикриваје… О-о-х, господи! јак шче ти терпиш нас на світі?
