— А шчо, пани-братьа: де сьу ніч будемо рибу ловити?
— Де більше влову, — одказав хтось.
— Та шче не знајемо, Чіпко, — каже Лушньа. — Ось ці — радьать у Ставишче до Гершка; а ти либонь хотів у Красногорку до пана?
— Та чи до Гершка, то ј до Гершка: мені все одно! одказав Чіпка.
— А в тебе ж струмент је? — пита јого один з незнајомих братчиків.
— Ось у мене струмент! — Чіпка показав кулака. — Покоштује раз, — у друге не схоче; а јак улучу, — не встане…
— Не дуже лишень ударьај на те, козаче, — обізвавсьа високиј натоптуваниј чоловік.
Чіпці здалосьа, шчо він десь цеј голос чув, та не згадаје де.
— Та ви шче не знајете јого, — каже до товстенького чоловіка другиј, у московські одежі. — Јак були ми в останніј раз на погульанні, то він не пізнав мене в темрьаві, та јак уцілив својім струментом по голові, — то ја ј очі витрішчив…
— Ну, нам такого ј треба! — одказује товстенькиј чоловік — Тільки знај — у нас така установа: все, шчо не добув, на рівні часті пајувати; а јак піјмавсьа, — хоч на шибеницьу: знать, мов, не знају, відать — не відају!
— Ге!… одмовльа Чіпка. — А в нас шче ј така: коли піјмавсь, то ј не животіти тобі… У тьурму влізь, та задави, шчо б не видав часом.
— Наш! наш! загукали крутом, плешчучи в долоні, јак чорти.
— Ну, а тепер до роботи… Гајда! крикнув товстиј чоловік, рушивши першиј. Другі — за ним слідом.
Пројшли вони шче, може, з гони — ј наткнулисьа в темрьаві на дві повозки. Коло конеј стојав јакијсь незнајомиј чоловік.
— Шчо б вас чорт побрав! шчо б ви вилопались!
