з кешені ј кидајучи на стіл. — Трохи-лиш чи не більш од жидівських! — Та витьагши другиј, кинув те ж на стіл.
Усі так і обступили кругом столу.
— Та шче вспіјемо, братцьа, поділити, — обізвавсь Максим. А тепер, ось шчо, стара: чи нема там чого попојісти братчикам.
Јавдоха кинулась у другу хату. Незабаром цілиј стіл був заставлениј усьакоју стравоју: боршчем, кашеју, печеним поросьам. Видно, москалиха дожидала гостеј з роботи, — наготувала всьачини…
Метнувсьа Максим і собі. Де не взьалосьа півбарила горілки.
Позалазили братчики за стіл; обсіли на ослонах на вкруги. Пројшов Максим разів зо два кругом чаркоју, — на дні барила тільки торохтіла воронка. Усі кинулись на страву, мов три дні не јіли… Јавдоха вијшла в другу хату.
— Чи ти, Гальу, не знајеш Варениченка? пита москалиха дочки, увіјшовши до нејі в хатину.
— Јакого Варениченка? Ні, не знају.
— А того, шчо живе за Пісками?.. Того Вареника, шчо — росказујуть — разом на двох жінках був жонатиј?…
— Ні, не знају.
— Ось піди назнарошне подивисьа: јакиј з јого красень! широкоплечиј, волос, јак галка, чорниј; а очі… карі, јасні, та блескучі!
Гальа встала з ліжка; накинула швиденько на себе спідницьу, керсетку на плечі; вхопила печене поросьа, — пішла.
— А ј ти вже виспалась? пита јіјі батько.
Гальа нічого не одказала. Вона поставила печеньу на стіл, сама задивиласьа на Чіпку.
— Здоров був, давніј знајомиј! мовила вона до јого, льубенько всміхајучись.
— Здорова, Гальу, — одмовльа Чіпка.
Серце в јого забилось; льубо јому стало, весело, шчо Гальа шче ј досі памјатаје јого.
— А ти јак јого знајеш? — пита јіјі батько.
