данньам. Чутно тільки було, јак на зубах трішчали огірки, капуста; — јак роти жували, пльамкали…
— Суха! перегодьа трохи, крикнув Матньа, на силу проковтнувши цілу жменьу капусти.
— Підмочимо,— обізвавсьа москаль, беручись за баклаг.
Пішла рьадова кругом столу; знову пальці заходили; роти запльамкали…
— Удавивсьа! каже, икнувши, Матньа, ј положив хліб на стіл.
Усі зареготалисьа, гльадьа на роскујдану голову, на одутлу пику Матневу.
— Проткнемо! одмовльаје Максим, узьавши баклаг у руки.
— Оцього, дьадьку, Максиме, — каже Лушньа, — тільки пријми, то не знатимеш, јак і одгребтисьа!
— Нічьаво! одказује по московськіј Максим, підносьачи чарку Матні.
— Вот ти ј хахол, — обізвавсьа до Матні москаль-пушкарь, — а право порьадки знајешь! Тьебье би толька кгасударьу служіть…
— Служили ми вже, брате-москальу, одмовльаје Матньа, всьуди, — та дозналисьа, шчо — нема крашче, јак баклазі з горілкоју служити!…
Сміх, регіт окрив усьу хату.
— Вот, што правда, то правда! — каже москаль, регочучись.
Максим обіјшов по третіј.
Післьа третьојі, розвјазалисьа јазики. Підньавсьа крик, регіт, гомін. Утомилисьа вже роти жувати, — давај балакати. Там, у кутку, троје завели річ про теперішнье житьтьа трудне; другі зньали мову, — јак панів дурили; треті — згадували вчорашнье погульаньньа, а четверті — про давнішнье гуторили… Звісно, дванадцьать душ: кожен по слову, — то ј то дванадцьать слів. А тож-то јак усі разом загомоніли, та тој тіјејі, тој својејі! Нічого не розбереш; нічого виразно не чутно; один крик, галас…
