Тільки Чіпка — јак води набрав у рот. Він мовчки јів, мовчки пив, тепер сидів, мов німиј, та з двереј не спускав очеј.
— Шчо це наш отаман притих? — дивльачись на Чіпку, мовить Матньа.
Чіпка не чув. Усі гльанули на јого, згльанулись між собоју, — засміјались.
Чіпка ј сміху не чув.
— Чи не набачив лишень чого ласенького? — тьагне розмову Лушньа. — Він у нас голінниј на ласошчі…
— Да, да! вот ано і јесть!… Ја сам толька што хатьел кгаваріть пра јефту пьерьепьолку, — перебив јого москаль-Сидір, шчо роспрьагав конеј з Максимом.
— Та вже, поздоров боже дьадька Максима, та дьадину Јавдоху… обізвавсьа Пацьук. — Таки, шчо собі, то собі; а то таки ј дльа льудеј потрудилисьа…
По хаті роскотивсьа регіт. Максим догадавсьа з чого сміјались, став і собі тихо реготати.
— Та подьакује, подьакује хтось не раз і не два мені за нејі, — одказав він з сміхом.
— Ја вже тобі, дьадьку, коньа о́н-јакого достану! каже Лушньа.
— Да на что јему конь, когда у ньего такаја кабиліца, — тупо жартује Сидір.
Аж ось двері розчинилисьа — і, јак та јасочка, вскочила Гальа в хату. Жарти ј розмова затихли; всі задивилисьа на јіјі хорошу вроду, на зашарине личко, шчо за ніч мов помолодчало…
Швиденько вона підіјшла до столу; вхопила миттьу порожні миски, та ні на кого не гльадьа, не кинувши ј оком на Чіпку, — скриласьа за дверіма. Він сидів, јак сова, витрішчивши баньки…
— Спасибі богові ј хазьајінам — за сніданьньа; а мені, шчо најівсьа! перервав німоту Лушньа. — Час, братцьа, до дому рушати.
— Чого до дому? — обізвавсьа Матньа. — Хіба тобі
