Не судилосьа Мотрі шчастьа. Не зазнала вона јого змалку, не бачила дівкоју, жінкоју; не сподіваласьа замужньоју вдовоју… Не тільки јіјі саму, а ј јіјі матір стару, стали цуратисьа льуде. Навіть те місце, де вони жили, зробилосьа јакимсь страшним; — стали јого оббігати… Казали, шчо до Мотрі кожнојі ночі зміј у димарь літаје: јакијсь захожиј чоловік застав јого в хаті, та на силу з душеју вирвавсьа.... Непевне місце! Бувало, в ночі ніхто не пројде поз јіх хату, не перехрестившись; а дітьам — то ј у день забороньали туди бігати…
Місцина справді стала пустирем одгонити. Лежить за селом, на самому белебні, неогорожена, неокопана — так рівець невеличкиј прокопаниј, та ј годі… Јде скотина, — нема перепону, — через грьадки так і чеше; собаки так і гніздьатьсьа: — кубла повибивали… Пустирь пустирем! — Хата хоч стара була, та јак полагодив був Остап, поки шче не женивсьа, то вона, мов, і бадьориласьа; а јак підньалась лиха година, шчо замчала не не тілько лад у хаті, а ј самого Остапа, — то ј хата осунулась… Стріха місцьами повигнивала, покрівльа де-где провалиласьа, вікна побиті: — замість шибок, ганчірки світьать: шче до того дошч та хуртовина оббила, обшмарувала… Пусткоју аж воньаје! І в середині не крашче. Стіни чорні, аж цвільльу взьалисьа од води, шчо дошчі поналивали крізь лиху осельу; черевата піч потріскалась, — диміла, куріла; замість лав, јакісь кривоногі ослінчики — і сісти на них страшно; стіл ходором ходить; піл — на пјадь дошка од дошки: Мотрьа під холод дві дошки спалила, бо не було чим у хаті прокурити… Бідота несказана, злидні невилазні!
