Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/321

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 313 —


XXIV.
Розбишацька дочка.


Цілиј тиждень лив дошч, јак з відра. Цілиј тиждень не виходив Чіпка з двору. Усе собі по хазьајству: то коло того, то коло другого.

— Знајеш шчо, сину? — каже јому одного вечора мати, прьадучи вовну — знајеш шчо? Оце ја дивльусьа на тебе ј на себе, та ј думају: ја вже стара, нікчемна стала; уже мені важко иноді ј у печі витопити… Чују, јак сила моја упада, смерть наближајетьсьа… Ти б одруживсьа, сину! Не доки јого одкладати… Уже, слава тобі, господи, другі твојіх літ дітками льубујутьсьа; а ти все бурлакујеш, та, мов, загубив шчо, ходиш… Хіба мало дівчат у селі? Сподобај јаку, та поки пилипівка не зајшла, — одружисьа, сину… І сам не будеш світом нудити, ј мені поміч буде!

— Шкода, мамо! Нема по мені дівчат на селі.

— Чому нема, сину? Он, Христьа Бондарівна, Мотрьа Книшівна, або Катрьа Остапіјчина? Чим не дівчата?… Шчо не богаті? Та багата ј не піде, сину, на такі злидні, јак у нас… А все ж вони дівчата, јак слід: хорошого, чесного роду, робочі, слухньані… Оженисьа, сину; оженисьа, міј голубе! Хај хоть на старість доведетьсьа мені тебе в парі побачити…

— Шкода, мамо!

— Чого, шкода. Шкода, кажуть, лихиј чоловік! Доки ж јого отак волочитисьа? поки ј голова посивіје?!…

— Пријде пора, — пријде сама.

— Хіба јака городньанська повіја… А вже добројі не діждеш, шчо б пријшла сама.

— Уже јака буде, така ј буде.