Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/342

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 334 —

не з наших: здалека відкільсь він вивіз јіјі… Чи не така бува ј дочка?

— Ні, мамо: дочка ј трохи не схожа на матір…

— О-ох, сину, сину! Хто јого знаје… У чужу душу, кажуть, не влізеш — шчо там у ніј заводитьсьа. Може вона з виду ј добра здајетьсьа, то шче поки дівкоју… Кожна дівка, поки не вијшла заміж, то ј добра; а јак звјазали руки, то зараз і почне витребенькувати… І те не так, і друге не по ніј!… А шче ж, јак багачка!… Про мене, коли б ти, сину, оженивсьа ј на Олені Підьківні… Дівка тиха, робоча… Знају добре, шчо була б тобі жінка, а мені невістка… А коли вже ј Гудзівну сподобав, то шчасти боже!… Звісно, — не мені з неју жити, а тобі, моја дитино… Міј уже вік не довгиј; швидко вмру, все покину… Тобі з неју вік вікувати, а не мені… Тільки воно ј на тім світі легше лежалось би, коли б ја знала, шчо ти будеш шчасливиј! А то, јак у вас тут буде шчо дньа гризньа та сварка; то јаково́ там і мені лежатиметьсьа! І мојі кістки струснутьсьа під землеју…

— Ні, мамо: Гальа буде жінка јак-раз по мені. Ја вже јіјі давно знају…

— Коли по тобі, то хај тебе, сину, господь на все добре благословльаје! Ја не забороньају. Не жалкуі тільки дитино моја, на матір, јак — не приведи, господи! — пријдетьсьа вік калатати… Знајеш — багачок? Вони всі здатні на докори… А не маје, сину, тьажчојі докори, јак докора про твојі злидні… Злидні — та чесно нажнті! А то — навезе від батька-матері дрантьа та ганчирја всьакого, та ј не руш ти јого… Вона тобі шчо дньа буде вичитувати та висукувати: то те пропало, то те згајнували… Нема гірше, сину, јак докора багачки!… Через те б ја ј не рајала б тобі багачки брати. Бери ти, сину, рівньу собі, то ј усе буде в вас рівно: ні вона тобі не вибиватиме очеј твојіми злидньами, ні ти јіј не докорьатимеш нічим, — бачив, на шчо брав! Та јак ја вже прожила на світі, та побачила льудеј, то скажу тобі, шчо з убогих і хазьајки крашчі бувајуть… Нужда