Понурно ј гостро дивитьсьа на них Чіпка. А ті — за боки берутьсьа зо сміху…
— Чіпко! де ти взьавсьа? смикнувши Чіпку за полу, питаје хто з хлопців.
Мовчить Чіпка, — сопе.
— Ти з јајцьа вилупивсьа?! знову другиј…
Усі зареготались. Чіпка похньупить голову, потупить в земльу очі, корписаје нігтем під нігтем.
— Ні!… мене бабусьа на вгороді піјмала… в бурьані, — одмовльаје понуро — та все корписаје під нігтем…
Регіт — аж вигін розльагајетьсьа…
— Так ти, Чіпко, з бурьану взьавсьа?…
— Ні…
— А де ж твіј батько, коли ти не з бурьану?
— Не знају.
— То то ј је… ти бајстрьук!…
— Брешеш!… зиркнув, јак тој вовк, Чіпка.
— А хто ж ти?
— Ја… Чіпка.
— Ти — Чепіга, а не Чіпка! крикне хто з середини — і вскубне Чіпку…
— Чого ти скубешсьа? з плачем вимовльа Чіпка. — Постіј, ја бабусі скажу, — вона тобі дасть!
— Бојусь ја твојејі бабусі, — куди ж пак! одказује хлопець, та ј знову вскубне.
За ним другиј, третіј. Повертајетьсьа Чіпка на всі боки в крузі, јак ведмідь на цепу, а хлопці регочутьсьа та за чуприну смичуть — аж поки не розплачетьсьа Чіпка. Тоді візьмуть, та ј проженуть јого геть.
Іде Чіпка до дому, — іде, та ј плаче.
— Чого ти, Чіпко, плачеш? стріва Оришка.
Чіпка жаліјетьсьа; плаче… Бере јого Оришка за руку, поведе в хату, почне умовльати.
— Не ходи туди, сину! Не ходи, моја дитино! Бач, јакі то лихі діти: бјуть тебе, малого, зобіжајуть… Не ходи!…
