ками, дивльачись на вулицьу… Та јак післьа бурі, дошчу та грьаду, јасне сонечко шче мов привітніше сьаје, шче дужче гріје, та обливаје својім теплом та світом ті рујіни, шчо наробила бурьа: так Гальа рожевіла з двору својім румјаним личком і веселила все својім добрим погльадом…
А Чіпка вже правивсьа коло шкоди. Там тин підньав та набив, нові ворота приробив; там другу јаку шкоду полагодив; кликнув шкльара — вікна повставльав… Через тиждень не знать було розрујнованого двору: все стојало на својім місці, јак јому ј слід було, тільки шче мов крашче, доладніше вигльадало.
Багато добра всьакого та худоби навезла Гальа з собоју: чотирі паровиці везли јіјі посаг у Піски. Мотрьа јак стріла все те, то аж зльакаласьа. У нејі ніколи нічого того ј у думці не було, а тут, — јак сніг на голову! Вона не знала, де јого поставити, куди подівати. Шчо нужніше, — розмістила в хаті; друге — поставили в сіньах, а шчо зосталосьа, — Гальа просила Јавдоху взьати до себе в хутір. Максим подарував Чіпці тројан добрих конеј. Так і Чіпка просив тестьа подержати в себе до весни. Максим та Јавдоха дивльачись на таку тісноту, рајали молодим перејіхати на зіму жити на хутір, — та ні Чіпка, ні Гальа не згодились. Старі појіхали назад, а молоді зостались на своім господарстві. Дольа прикрила јіх својім затишним крилом.
Гарно, весело тепер у јіх хаті. Сама хата, хоч заставлена всьачиноју, а наче роздаласьа, повеселішала. Стіни Гальа вбрала шпалерами, пообвішувала вишиваними рушниками. З божничка вигльадали дорогі образи, зза лісу васильків, мньати, ласкавиці, гвоздиків, та мов усміхалисьа, дивльачись на хату. Перед образами гојдалисьа на ниточках роблені голуби. Крила в них
