Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/362

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 354 —

Христьа дивитьсьа, та ј зітхне важко. Вона бачить і чује, — чого Галі треба, та чого бог не даје јіј…

— Шчо јак у вас будуть діти, — стороноју заходить Христьа: јак уже ви јіх гльадітимете? Аже ось — чуже, та јак ви втішајетесь!…

— Јак у мене буде дитина, Христе, то ја, — здајетьсьа, — ззім або задавльу јіјі, цілујучи та милујучи… Ја не дам на јого пилинці впасти, кому-небудь подивитисьа… Не могла б ја јого в својім серці носила! Ви тільки гльаньте: отаке маньусіньке-мальусіньке, без речі, без мови, — тільки очиньатами світить… Ти до јого обзивајешсьа, а воно ними поводить, мукаје, рученьата випручаје, мов тебе пригорнути хоче… А ти знајеш: це твоје тіло, твоје нарожденьньа… „Рибонько!… серденько!…“ оберталасьа вона до хрешченика, окривајучи јого гарьачими поцілунками.




Минаје зіма. Јасне сонечко льубо світить та гріје; сніги тајуть; біжать з гір долинами прудкі протічки сніговојі води; ранні чумаки коло возів лаштујутьсьа; а там і хлібороби заворушилисьа… Настаје весна. Все оживаје, радіје. Ось і великодні свьатки пријшли ј пројшли; зазеленіли польа; зацвіли садки; зашчебетали соловејки… Післьа довгого зімнього сну, все прокидајетьсьа, продираје заспані очі ј, озирнувшись кругом, льубује на земльу, шчо, јак та писанка, красујетьсьа під золотим проміньньам јасного сонцьа; а сонце, гльадьа на нејі, усміхајетьсьа…

Тільки діждав Чіпка тепла, зараз накупив дерева, наньав мајстрів і заложив над самим шльахом не хату, а цілиј невеличкиј будинок.

Поки льуде налагодились з жнивами, то на јого дворі, замість похилојі хатини, стојав веселиј будинок і гордо позирав на вулицьу великими вікнами, з зелени-