ми віконицьами. Давньа Чіпчина гадка справдилась. Тепер уже не одна тісна хата з сіньми, а цілих три: одна — дльа матері, друга — дльа себе, а через сіни світлицьа — про гостеј. Не далеко од будинка складали рублену коморьу. Трохи далі, јак поставили коморьу, заходились коло сарају з коньушнеју; а там — і загороду заплели нову, кругом обгородили новоју лозовоју лісоју з острішком… Старі ворота поламав Чіпка, а приробив дошчані, панські, ростворчаті, а над ворітьми, јак раз посередині, на кружалі вирізана була чоловіча пика: рот — јак у сома, очі круглі — јак у сови, ніс — јак у кота, а волоссьа, з проділом посередині — јак у жінки… З усього села збігалисьа діти дивитись на те пречудо — ј великим дивом дивувалисьа…
В одно літо непевне колись дворишче, відоме кожному за пустош, зовсім перемінилосьа. Страшне ј прокльате, стало тепер воно на дивовижу всім льудім, лоскотало јіх заздрі очі, а шче заздрішчі думки… Јак гльане иноді Мотрьа на свіј плець то ј сама дивујетьсьа. Колись пустка-хата — тепер будинок; пустиньа-горо́д — грьадка квіток; гнојішче-двір — тепер зелениј та чистиј, кругом обльамованиј коморами, загородоју, сарајем, хлівцьами… Аж заплаче Мотрьа з радошчів.
— Колись јак жилось… А тепер?… Слава тобі, господи!
Чіпка перестав хліба робити, став по јармарках јіздити, полотна скуповати, та перепродувати. Од јого ј пішли в Пісках полотеншчики. До јого ніхто ј не думав про це: він першиј почин зробив.
