А тут — новина за новиноју, робота за роботоју. Не вспіли з „викупними грамотами“ впоратись, — насилу накинули крепакам землі, котрих вони тепер, јак огньу, бојалисьа, — шчо б бува з землеју не вернуласьа невольа, — јак підскочило земство, з виборами, з радами.
— Оце… до чого дожились!.. — бідкајутьсьа панки, де тільки не стрінутьсьа. Там — вольа… крестьан отньали, землі побрали… А це — либонь уже хотьать з мужиків поробити панів… јакесь земство видумали!!
— Еге ж… до того јдетьсьа, — піддакујуть другі. — Де ж пак? У гласні вибиратимуть і дворьане ј мужики… Учора міј Омелько в мене кізьаки різав, а завтра може сидітиме рьадом зі мноју, за одним столом… Ја — гласниј і він — гласниј…
— Ні! Не діжде, — не діжде хамове кодло!… — сердилась старенька пані, ударьајучи кулаком об кулак, і зачинала на всі боки костити „кодло“, ј тих, шчо довели дворьанство „до такого безчестьа…“
Шавкун ні лајавсьа, ні сердивсьа. Він аж, мов, повеселішав, јак забалакали про земство. Він добре знав, шчо воно јого рук не втече, — а може ј погріје…
Настав новиј вік і дльа нашого Чіпки. То таки шчо тихе, шчасливе житьтьа в себе дома, з льубоју жінкоју, з староју матірју, а то таки ј на громаді, серед льудеј, Чіпка не останніј… Льуде стали јого знати, поважати ј шанувати, — бо иноді Чіпка ставав де кому ј у помочі. Хоч він не льубив тепер роскидатись, а при нужді чоловікові поможе. Чи христини де: кого ж јого в куми? — Чіпка чоловік добриј, послухаје. Оже Чіпка сам ніколи не ходив у куми; за те Гальа по селу цілу метку хрешчеників маје. Коли бог не даје својіх діток, хрешчениками втішајетьсьа. — Лободі дочку давати, а в скрині всього-на-всього десьать карбованців, — не стане ј на
