Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/379

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 371 —

воно таки в огород! Хоч у гласні јім, коли льудеј нема… А, дзузски!

Розіјшласьа громада. Вернувсьа Чіпка до дому, радиј, шчо довелосьа направити громаду на добру стежку. У јого серці закльовувалось шчось нове: јому хотілосьа, шчо б громада јого послухала; в голові промајнула думка, шчо він порьадкује на громаді, веде јіјі вперед, усіма верховодить… Давнье забулосьа, мов јого ј не було ніколи: він тепер отаманује на громаді…

— Коли б то, Гальу, послухали мојејі ради, — каже він у ночі жінці: увірваласьа б јім нитка! — І він шче довго росказував Галі, јак він буде льудім служити. Галі ј самі становилось јакось гарно на душі, шчо јіјі чоловік заробив таку льудську повагу.

А в Чіпчинім серці вже ворушилосьа бажаньньа верховодити, пекло јого, виривалось на верх у думці, в слові… Чіпка з ним носивсьа, јак з нахідкоју. Кого не стріне, з ким не забалакаје, — то все про земство, про вибори. Немаје ј речі другојі. Радить кожному себе стерегти, громаду, а не даватись знову панам у руки.

Рада јого взьала своје. Через тиждень прилетів у Гетьманське посередник Кривинськиј, та прьамо в предводительську канцельаріју, де мала бути управа.

— Пропали ми… мужики наших бјуть! скрикнув він, забув і поздоровкатись.

— Јак саме? схопившись, мов опечениј, скрикнув завжде тихиј Шавкун, — і оторопів.

— У Пісках, — не то з наших, — ні одного дворьанина!…

— Значить і Дмитренка не послухали!… ледве вимовив Шавкун — та, мов хто на јого відро холоднојі води вилив, опустивсьа на своје місце, підпер рукоју голову, — затих.