Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 30 —

— Бабусьу! питаје раз Оришки. Чи в мене батько був?

— Був, сину.

— Де ж він тепер?

— У москалі пішов.

— Бач, а хлопці казали, шчо в мене батька не було… бајстрьук! — кажуть.

— То — дурні хлопці!

— А хиба шчо?… Шчо то воно — недобре шчо?

— Стариј, сину, будеш, јак усе знатимеш. Не думај про се: то погане слово! Викинь јого з голови… То тільки злі діти так кажуть…

— Ја не буду злиј, бабусьу!… одказује Чіпка — та ј задумајетьсьа.

Трохи перегодьа знову питаје: — А чого ж міј батько пішов у москалі? на ві-шчо він покинув матір?

— Льуде оддали.

— За ві-шчо ж вони оддали јого?

— Так треба було… Виростеш, сину, тоді все сам збагнеш, а тепер шче не годитьсьа тобі росказувати.

— Чому, бабусьу?

— Так. Малиј шче ти дуже…

Така розмова велась у них не врьади-годи. Чіпку ж зачіпало, все торкало. Він про все баби роспитував. Баба росказувала. Јіј льубо було одкривати світ јого очім, — утішно думати: з јакоју натоптаноју головоју виросте јіјі онуча.




Шчедроју рукоју перекладала баба з својејі старојі в молоду Чіпчину голову усе, шчо заховала јіјі шестидесьатилітньа памјать. А Чіпка не брав, — гарбав усе те!

Оце було літком, јак зајде вже сонце ј спуститьсьа вечір на земльу, вијде баба з Чіпкоју з хати (бо в хаті душно), простеле рьадно перед порогом; дожидајуть Мотрі з роботи. Оришка сьаде, а Чіпка — коли сидить, коли