чајна сміливість колола панські очі. — Дльа останніх гласних-сельан не знајшлосьа місцьа за столом: пријшлосьа спинами підпирати стіну.
Післьа молебньу та присьаги, почались вибори. Радили виберати Крьажова, хвалили Совинського, роспинались за Шавкуна, намірьались пропхнути Гајецького, Митільа. Јак не крутив уса Дмитренко, јак не дививсьа на кожного, хто підступав класти білета не в сертуці, а в свиті; а вијшло так, шчо ледве-ледве провели трьох перших. На Шавкунові зробили невеличкиј перепочинок.
Јак налагодились знову приньатись за вибори, гласниј Сајенко, — син сотниченка, — попрохав „слова“. Панам було це не в дивовижу. Сајенко — здавна чоловік неспокіјниј. Шче за Васильа Семеновича він було не пропустить виборів, шчо б не наговорити — јак казали про јого — „сім мішків гречанојі вовни…“ Оже та вовна була дльа панів Польських гірше гіркојі гірчиці. Нівроку розумниј, гостриј, јак бритва, Сајенко не пропускав случају, шчо б не побрити својіх сильних родичів. Прості льуде јого льубили, јак чоловіка, котриј не змовчить сильному ј стане завжде в пригоді немошчному. За те пани та жиди Сајенкового духу бојалисьа, — та ј не дурно. Напакостить панові, придавить жида — стало втіхоју дльа јого. — Так оцеј-то „ліберал“, јак јого звали, зньав тепер річ про земство… Обертајучись до панських гласних, він доказував јім „всесословність земства“, довго ј красно розводив јім про „інтелектуальнују дьејательность“, котру вони, за „прошлі гріхи“, повинні були оддати „на алтарь обшчественнаго благополучіја“. То повертавсьа до простих гласних, нагадував јім про „рівноправність“, умовльав самим дбати про својі „интереси“, про „народнье благо“. А, на закльучку, всім гласним разом радив вибрати членом в управу хоч одного з гласних-сельан.
По хаті пројшов шелест. Пани здвигували плечима. хитали журливо головами, шепталисьа між собоју. Му-
