Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/400

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 392 —

рілка лиласьа, јак вода, хоч хто ј верзьакав, з пјаних очеј, кат-зна шчо́, — та все те жило, мучилось, льубило, кльало… То житьтьа було, хоч і під пјаноју облудоју. А тут — тихо та сумно, јак у болоті; сонно, німо, јак серед мертвого царства; а дома — гірше, ніж у пеклі!

Шчо б хоч трохи одвести ту самотньу тугу, Чіпка почав перекидати лишньу… Та — добре тому пить, чиј хміль спить. А Чіпчин хміль не спав: він јого шче дужче мучив, јак огнем пік і без того палке серце… Він тоді сердивсьа на всіх і на все. Тешча јому не вгодить; мати бојітьсьа; одна шче Гальа маје над ним вольу: він јіјі все шче кохаје ј поважаје. Оже иноді ј јіј доставалосьа. Він доскипувавсьа до нејі: то чому вона не хоче најмички наньньати, то чому те та друге ј доси не зроблено, то чого вона тратить над шитвом очі: то сьаку, то таку всьачину видере, та ј присікајетьсьа

Гальа слухала все те, — иноді одмовльала, иноді мовчки плакала, а иноді чогось бојаласьа… А з-під-тиха-тиха серце јіјі шчось недобре вішчувало, боліло, нило…

— Чіпко! — иноді в ночі, јак усі поснуть, вона обізветьсьа до јого. — Шчо з тобоју сталосьа?… Ти почав вередувати всім… Все тобі не льубе, не миле, все остогидло… Не вже правда, шчо все остогидло?…

Те питаньньа було јому гіркоју докороју. Він почував себе винуватим перед Галеју: він даремно присікувавсьа до нејі… Тепер јіјі журливиј голос разом голубив і докорьав јого.

— Гальу, рибонька моја! шепче він: — тьажко мені… важко… Сам не знају, де б ја дівсьа, куди б себе запровадив?… Хоч-би діти були… Може б вони розважили моју тугу… чи не розлепетали б вони мого суму?…

— Чого ж тобі важко?… Хіба тобі ј коло мене важко?… І зо мноју сумно, Чіпко?

— Ні… ні, Галочко!… з тобоју мені весело… коло тебе мені так легко… хоч би матері не лајались, — хоч би