Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/412

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 404 —

В ранці пішла жалітисьа в волость — не за крадіжку, а за те, шчо јіјі „волоцьуга побив…“ За те вона мовчала: бојаласьа за своју рідну дитину. Набігли волосні в хату, де саме гульньа јшла. Чіпка зараз до јіх. Поналивав так, шчо ледве до-дому рачки долізли. Тим Мотрина жалоба ј кінчилась. Тільки Чіпка, јак пішли волосні, роспаливсьа јак огонь, налајав пјаниј матір „сучкоју“ ј нахвальавсьа побити… Мотрьа обливаласьа гіркими слізьми, та нишком проклинала своју дольу, шчо дала јіј таку „прокльату дитину…“

А Чіпка знову засів — пје та гульаје з братчиками.

— Ні, кричить Лушньа: ніколи не буде в тебе, Чіпко, такојі матері, јак Јавдоха була! Ото — рідна мати; а це в тебе — собака, а не мати! Гльади лиш — чи не вона бува ј Јавдоху з світа звела?…

Страшно јакось загуло це слово в кожного в ухах.

— „А, справді — чи не так?“ подумав кожен. — Дивись пак: льубісінька, милісенька була жінка з ранку, а на вечір — тільки тіло зосталосьа, та ј те задубло!…

— А ј справді?! скрикнув Чіпка. Серце в јого повернулосьа… Коли б мати була перед очима, — здајетьсьа вбив би від разу.

Гальа, сидьачи в себе в хатині, гірко плакала. Јак же почула те крізь стіну, то зразу кинулась — гадки ј у нејі схибнулисьа… „А справді?…“ і неначе вітер провінув в јіјі серці. Одначе чула душа не подаласьа тому вітру. Ні, ні, — шептала Гальа: то зле серце тільки може пригадати… Свекруха правду каже: то матір господь скарав за таке житьтьа… Ні, Мотрьа — не така льудина…“ І Гальа одганьала від себе, јак увјазливу муху, злу думку.

Јак розіјшлась пјана ватага, Чіпка пријшов у хатину. Гальа не видержала: напустилась на јого, корила, лајала, плакала…

— Чіпко, Чіпко! чи ја ждала такого від тебе, чи сподіваласьа? Попустив рідну матір на поталу воло-