вговорьувала, от јак дід… І дід, мабуть, не грішниј.. А Грицько? Грицько — грішниј: он јак він верхи на барані пре!…“
— Грицьку! Грицьку! — скочивши на ноги, крикнув Чіпка: — не јіздь на барані, — гріх!
А Грицько гика та тпрука на все поле…
— А він на барані јіздить? питаје дід. — Бач! Ја ј не туди, — чого він так вигукује… Ось ја тобі, ја тобі!! — сваритьсьа на Грицька дід здалека кгерликгоју.
Грицько скочив з барана, побіг до верб, шчо росли над шльахом. А дід, поньухавши табаки, розіслав свиту, розвернувсьа проти сонцьа, та грів старе тіло. Чіпка ј собі примостивсьа більа јого.
Незабаром Грицько вернувсьа з повноју пазухоју горобеньат.
— А ја, діду, ось скілько горобеньат надрав! — хвалитьсьа.
— На ві-шчо ж ти јіх надрав? — питаје дід, не підвидьачи голови.
— А шчо б оцьа погань не плодиласьа!
— Хіба вона кому зробила шчо?.... А гріх! — Промовив Чіпка, придавивши на останьньому слові.
— А хто, јак жиди Христа мучили, кричав: жив-жив? — Одказав Грицько, та ј висипав з пазухи голоцьуцків, з жовтими зајідами.
Чіпка подививсьа на діда, шчо лежав собі та дрімав, не слухајучи јіх розмови. Горобеньата почали розлазитись. Грицько ухопив кгерликгу.
— А куди!… куди! закричав. Та — геп! кгерликгоју по горобеньатах… Так кишечки і повискакували…
— Оце вам жив-жив!… жив-жив! гукаје Грицько, та ра-поз-раз кгерликгоју, кгерликгоју…
Чіпка дивитьсьа то на горобеньат, то на діда: чи не скаже чого дід? Дід лежав собі мовчки. „Значить, прав-
