Добре Чіпці у діда підпасачем. Робота не важка, саме припала јому до вподоби — і по јого літах, і по јого душі. Та не те, шчо б і без користи. Дід брав за літо по пјатаку од вівці. Шага давав на Чіпку та Грицька, та шче хліба мішків пјать, та јагньат двоје або троје на рік. Чого шче? На харч він собі заробльав, гроші јшли на одежу; јагньата — на прибуток.
— Слава тобі, господи, шчо ти згльанувсьа на наше безталаньньа! дьакује Мотрьа богові. — А ја вже не думала, шчо б з јого вијшли льуде…
— Став розуму доходити, одказује Оришка, — сам побачив, шчо треба робити… І мені, старіј, довелосьа јого хліба ззісти… спасибі богу!
Отак радіјуть, та богові не надьакујутьсьа, шчо хоч трохи втекли од тих важких злиднів, нужди та горьа… І в хаті в них стало чепурніјше, јасніјше; і хліб не такиј чорниј, та сухиј; і каша до боршчу не врьади-годи; а часом і сир на вареники… І одежа, хоч про свьато, була јак у льудеј, та ј у будень не висіло та не бовталосьа старе кгнотьтьа… Из-окола хата обмазана, хоч рудоју глиноју, та все ж рівненько; зверху полатана — не світить гнилоју, діравоју оселеју; зза хати хлівець визераје, льох чорніје… Уже завелась свиньа з поросьатком, і овечат десьаток. Достатків більше, ј достатки крашче.
А тут шче, післьа смерти јакогось бездітного, далекого Мотриного родича, досталосьа јім днів на десьать польа… Післьа судів та пересудів, — післьа двох овечок
