згадаје јіјі, — здајетьсьа зараз би таки зньавсьа, та ј полетів, коли б не невольа… А тут, јак на те, — підскочив Хрушч. От, він роздобув десь Хрушчів пашпорт, — та покинув жінку, дітеј і осельу, — приплівсьа сьуди. Јого приньали в козацьку громаду. Хрушч, та ј Хрушч! Козак вільниј… А може він думав худобу Хрушеву посісти, та добрі льуде до јого шче по шматках рознесли… Так він став у службу, заробив грошеј, купив хату, та ј одруживсьа з твојеју матірју. Літ зо двоје, може, пожив, — та ј знову потьаг на Дін до першојі жінки. Отам јого ј злапали! — Привели сьуди… суди та пересуди… Хто він такиј?… Шчо це він зробив?… Та, кажуть, наш таки шепнув комусь там: спровадьте, мов, јого, куди знајете, — мені јого не треба! Так до јого дуже не чіпльались, — а в першиј пријом і завдали в москалі… Бач! Он він јакиј москаль! Знајеш тепер?!
Чіпка слухав, слухав, та ј голову схилив на груди, слухајучи… Не счувсьа коли ј вечеріти стало… Дід у двох з Грицьком і отару заньали.
— А ну, рушај! до дому час! гукнув дід уже з шльаху.
Чіпка гльанув на діда, підвівсьа — ј поплентавсьа стороноју, позад отари, не мов пјаниј, наче учадів… Голову на груди звісив, очі в земльу потупив… Нічого ні чув, ні бачив… Не знав, коли ј у село пријшов: јак і до дому доставсьа… Очумавсьа уже в хаті…
— Так отакиј міј батько був, мамо?
— Јакиј?
Чіпка почав росказувати…
— Такиј же…
— Чому ж ви мені давно цього не казали?
— То шчо б було, сину?
Замовк Чіпка. Шчось думав…
— Нічого…, — не швидко вже одмовив, та ј знову замовк.
Сумно стало в хаті, јак у льоху… Чіпка сидів на лаві, ноги звісив, голову спустив трохи не до колін…
