Усьак викрикував своју ціну! усьак бігав, јак несамовитиј, од одного судна до другого, де більше давали; — од плоту — до плоту… Сторгувавшись в ціні, робітники залазили на плот, або на берлину, вијмали з відти усьачину; і не рідко по појас у воді — виносили на головах дошки, бочонки, качали на верьовках сорокові бочки.
Став і Грицько до одного плоту. За день — мало не три карбованці заробив.
— Еге! подумав він, — та це місьаць отакојі роботи, то ј багатирем станеш!
Оже-ба! Раз — така робота не шчо-дньа ј трапльајетьсьа, а в друге — з кожним днем міньајетьсьа ј плата за роботу: то більшаје, јак багато товару присуне; то менчаје, коли дві чи три берлини… Одначе плата за день ніколи не падала від карбованцьа; за те більшала иноді ј до пјати. Все таки далеко користніше косовиці!
Грицько радів, дьакував у душі порадників. А робив — јак тој віл, цілиј день; спав на голіј землі або на колодьдьах; уставав тільки шчо на світ благословилосьа, та знову за роботу бравсьа: навіть мало шчо ј јів, та ј то все на ходу: пильнував, надолужав, јак би більше заробити!
Пізньојі осени, јак уже плоти перестали пригонити, а барки та судна коли-не коли приходили, роботи треба було дожидати дньами, а не часами. — Грицько полічив својі бариші: дві сотні з лишкоју лежало в јого в кешені!
Грицько радів, јак мала дитина. Тепер јого надіја, шчо, јак виходив на заробітки, шче тільки мріласьа, — стала виразніше виступати перед очима: ј огород, з садком, і нова тепла хата мов уже лежали в јого в кешені… Воно б таке, шчо ј до дому — жінки пошукати, та зіма застукала.
— Јакі тут у вас заробітки зімоју? — питав він знајемих херсонців.
— Очерети косити, — рајіли ті.
Пішов Грицько очерети косити.
