Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/84

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 76 —

инчими очима дививсьа на льудеј! до богачів горнувсьа, а на голоту дививсьп з горда.

Між парубками він поводивсьа з висока. Јак же лучалосьа јому вијти на улицьу, або піти куди на вечерниці, — він зараз пускав јім ману в вічі. Де, мов, ви бували? шчо видали? Шчо ви знајете?... Ось, јак ја був... отам і там!... Та иноді почне верзти таке, јак тој москаль, шчо вернувсьа в рідне село по білету. Хлопці слухајуть, уха розвішавши, роти пороззівльавши. А він — таке плете, шчо ј на голову не налізе! Правда, дівчата, постерігши від разу такі бальаси, по својіј жартовливіј натурі, часом і геть-то сміјалисьа з јого, пришивали квітки јому прильудно, а про те на самоті кожна думала: — От би за Грицьком бути! Хата је, огород је, та ј грошеньата, мабуть, водьатьсьа... не треба б на першиј раз дуже ј працьувати... От би добре!“

Оже Грицько, хвастајучи својеју бувалостьу, пишајучись својіми достатками, сам тепер думав не про убожество. Јому бажалосьа до свого добра приточити шче ј жінчине, шчо б вијшло одно, та велике! Отак поміркувавши сам з собоју, — засилаје він старостів до најбогатчого козака Лози, котриј шчо року посилаје в дорогу паровиць по десьать за сільльу та за рибоју. Так же ј Лоза Грицьковојі натури. Він думав мати зьатем не простого козака, не такого, шчо колись у драних штаниньатах за вівцьами бігав.

— Шче моја дочка не багато хліба перејіла, сидьачи дома, — одказав Лоза старостам.

Це трохи збило пиху Грицькові, осадило јого на низ. Він притих, присмирів, навіть зајшов јакось до Чіпки, котрим почав був гордувати, — та не застав дома.

Оселивсьа Грицько на зіму в чужіј сімјі, в котројі купив город з уговором, шчо вони житимуть до весни у проданіј хаті. Пристав у сусіди, хоч і в својіј хаті, та ј почав роздумувати: јаку собі жінку брати. Хочеть-