сьа ј багачки; хочетьсьа, шчо б була ј уродлива. Довго він міркував собі, перебрав у думці всіх дівчат на селі, — та сам не счувсьа: јак і коли закохавсьа в сусідчину најмичку — веселу, моторну ј робочу дівчину, хоч і невелику красульу.
Христьа — так јіјі звали — зосталасьа малоју післьа батька-матері. Родичі, шчо можна було, рознесли; — осталосьа тільки днів на пјать польа, та ј тим орудував дьадько, у котрого сперша вона ј жила. Јак підньалась на ноги, — бачить: скільки не роби на дьадька, нічого собі не придбајеш. Так вона кинула дьадька, а сама пішла в најми. Перепелиха, заможна козачка вдова, шчо жила не далеко од Грицьковојі хати, наньала Христьу. Зажила вона в Перепелихи, јак у себе дома. Перепелиха була вже стара льудина, добра, жалісна. Вона жила великоју сімјеју, — з дочками, сиротами-внуками, за котрими треба було пригльанути, нагодувати, напојіти. Христьа — молода, весела, шчебетуха, працьовита дівчина; — дьадина шче змалку не давала ногам та рукам јіјі одпочинку, призвичајіла до роботи. Хазьајка вподобала најмичку; најмичка — хазьајку. З боку дивльачись — Христьа не најмичка, а дочка рідна.
Так оцьа то Христьа, низенька, чорньавенька, не дуже хорошојі вроди дівчина, јакось не нароком запала Грицькові в серце. Забув Грицько про великиј посаг, јакиј думав затьагти за жінкоју; годі думати про јакусь незвичајну красу, — давај лицьатисьа та женихатисьа з Христеју… Не довго ј тьаглисьа јіх льубошчі: післьа водохрестьа заслав Грицько старостів до Христі, а через тиждень наші молоді ј побралисьа.
На весну одібрав Грицько в дьадька Христину земльу; купив парку биків та корівчину за остатні гроші, јакі заробив, плоти розбирајучи, очерети бјучи, та ј став тују земльу орати, спрьагшись з таким же, јак і він, не багатим козаком — сусідом. Зажив Грицько тихим пахарським житьтьам, — хоч не таким, јаке јому за па-
