Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/87

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
ЧАСТИНА ДРУГА.




VIII.
Січовик.


Велике село Піски. Роскинулось, розльаглосьа і вздовш, і вшир, і впоперек, на рівніј низені, в балці, а перед самим селом мов хто борошна насипав — білого піску серед чорнојі землі. Так — наче хто білиј килимок прослав, шчо б витерати ноги, вступајучи в село. Посеред села стојіть невеличка старенька церковцьа, трохи перехилиласьа на один бік і вросла в земльу. Не тільки покрівльа, де-где ј ребра поросли зеленим мохом. Проти церкви, на невисокім згірку, величезниј палац світить дверима-вікнами... І палац уже видно давніј, та шче ј запушчениј. Стіни пооблупувані — де-где вивальујетьсьа цегла; покрівльа поржавіла; у вікнах шибок не долічишсьа. Мабуть ніхто не живе в тому палацу, бо ј двір непрочишчениј — заріс густоју муравоју. Тільки дві протоптані узенькі стежечки тьагнутьсьа через увесь двір до двох невеличких будинків — по один і по другиј бік палацу. Все те осунулось, опустилосьа... Так вигльадали Піски перед волеју.