Сторінка:Хиба ревуть воли, јак јасла повні? Роман з народнього житьтьа П. Мирного та І. Білика (1880).pdf/95

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 87 —

Трохи згодом, оддихавши, Мирін знову розчинаје... З льахами-панами ми билисьа, рубалисьа, вставали, јак один чоловік... На ві-шчо? На те хіба, шчо б нас нашоју ж старшиноју побито, у невольу повернено?! Це на те ј вијшло: нашим салом та по нашіј шкурі! Ну, ј носіть јіјі, здорові, поки шче ціла... поки не здеруть... А через ві-шчо все? Усе через те, шчо кожен сам про себе дбаје... Братове лихо — чуже лихо! Немаје једности, — чорт маје ј волі! А јак-би гуртом забрали коси, та шарконули всьу кропиву... От би — так! Чого дивитись? Косіть, кажу! Косіть, а то гірше буде!...

Отак не раз і не два вигукује було, роспалившись, пјаненькиј Мирін својім сусідам, јак посходьатьсьа де на гульанку, під недільу, або під свьато.

Пісчане слухајуть, міркујуть. Де хто з давніших хліборобів і заспорить з Мироном: јак і в старину добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча, та свавольа.

— Шчо ми тоді од Льашні та од Татарви наруги приньали! Шчо ми терпіли від Турка, та від Москальа!... Та часом і свіј брат Запорожець, јак було вберетьсьа в хату, то ј ладаном не викуриш... Розор був!

— А тепер? а тепер?? — кричить Мирін.

— А тепер — шчо? Тепер, спасибі богові, хоч тихо... У нас і хліб је, ј скотинка прибуваје, ј захист безпешниј... Живемо, јак і льуде.

— Живете? кричить Мирін. — Нидіјете, а не живете! цвітете... Та постојте, постојте трохи! Буде ј вам те, шчо Ведмідівцьам! Попомнуть і вам боки, јак Подільцьам!... Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже — відкіль вітер віје.

— Поки хвалько нахвалитьсьа — будько набудетьсьа!

— Бевзні! нікчемники!... пенькі головаті!! — Закричить на остатку Мирін, та ј затихне...

Ті, шчо недавно виселились з відкіль-небудь до вільнох Пісок, потьагнуть руку за Мироном. Почнуть на