всі боки кастити теперішні порьадки, а најбільше панів. Стануть росказувати, јак у Гетманському не тільки пан полковник над льудьми знушчавсьа, а јак пані полковницьа черевиками зуби ј очі вибивала; јак по цілому тижньу в колодках морила сердешних дівчат; јак јім коси різала, голову дьогтем мазала ј пірьам натикала; јак ніхто ні женивсьа, ні заміж не јшов, не заплативши куниці…
— То воно ј правду каже дьадько Мирін, — процідить хто небудь крізь зуби, — Воно б то ј викосити… та нікому!
Мирін сидить, насупивши брови, червониј, јак жар, — мовчить. Видно тільки, јак у јого груди то підіјмајутьсьа, то опускајутьсьа, та јак иноді, з під густих брів, блискаје блискавка…
Отак поспорьать, покричать; одні поблагословльать, другі проклинуть тодішні порьадки, та ј розіјдутьсьа. А на завтре — ј ті ј другі знову за шчо-денну хліборобську працьу.
— Хто таки нас зајме?… Вже коли за гетьманів не заньали, то тепер — бајдуже!
І порплитьсьа кожен собі в господі, јак курка на гнізді. Вимошчује, підмошчује, смиче, обсмикује, курчат висижује… Ростуть Піски — ј багатіјуть. Пе врьади-годи — дивись: ні відсіль, ні відтіль, та ј вирветьсьа јакиј захожиј: або з новојі Січі, з-під Турка (бо там віра турецька, земльа бусурменська!) або зза Дніпра, від Льахів, — та все на вільні степи, все на вільні степи…
Зопне курінь, викопаје земльанку, візьме жінку, та ј заживе тихим хліборобом. Гльань: земльанка по земльанці, мазанка по мазанці — з невеличких хутірців, набралосьа хаток на ціле село, з улицьами, з городами, з садками, з левадами! Спасибі запорожцьам, і церков своја. Не треба вже до чужого попа јти ні дитини христити, ні шльуб брати.
