Сторінка:Хуторна поезія.djvu/15

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

котро́му, ле́ле! суди́ла до́ля сповни́тись ище́ ве́льми неско́ро. Тепе́р проро́чий плач и проро́че взива́ннє кобзаря́ кобзарі́в украі́нських зроби́ли міні́ сі впова́ння таки́ми, нена́че я осяза́в іх.

Неха́й зна́ють, кому́ се тре́ба зна́ти, що, піклу́ючись коло́ свобо́ди украі́нського крепа́цтва, ма́ли ми на ду́мці не одно́ те, щоб ті́лько ви́рвати крепака́ у па́на з рук. Сёго́ з нас було́ ма́ло, або́ лу́чче сказа́ти, се в нас було́ ді́ло оста́ннє. Прокгра́мою на́шого освобожде́ння крепакі́в служи́ли слова́ Избави́теля „И уразумѣ́ете и́стину, и и́стина свободи́ть вы́“.

Зада́ча на́ша пра́вда що була́ субъекти́вна: диктува́ла нам іі́ на́ша самонаді́йна ю́ность; а проте́ ма́ла вона́ під собо́ю кгрунт глибо́кий. Не даре́мно бо написа́в оди́н ветхозаві́тник: що душа́ чолові́ча більш и́ноді ска́же, ніж се́меро блюсти́телів, що сидя́ть на висо́кому мі́сці наблюда́ючи. А боже́ственного сло́ва про и́стину, котра́ ро́бить чолові́ка свобо́дним, ніхто́ не назове́ субъекти́вним або мечта́тельним.

Ми зна́ли, що в Англиі не пра́во и не декре́т, а культу́ра зни́щила крепа́цтво, и допевня́лись перш усёго, щоб украі́нські пани́ вкуси́ли од боже́ственноі ча́ши знання́ так благогові́йно, як се роби́ли ми, та щоб и вони́, вкуси́вши, так са́мо ви́діли, я́ко благ Госпо́дь, та й сповни́лись ёго́ бла́гостю до крепака́ по на́шому. Ві́руючи в сло́во велича́йшого из освободи́телів: „ищи́те пре́жде ца́рствія Бо́жія и пра́вды его́, а сія́ вся́ приложа́тся ва́мъ“, ми не сумни́лись, що, за сим пе́рвим и найважні́йшим фа́ктом свобо́ди украі́нськоі, поста́нуть уже́ и́нші фа́кти, аж до оста́нніх своі́х на́слідків, які ті́лько возмо́жкні для Украі́ни.