Погиба́ло на Цоцо́рі
Наше миле браттє.
И Хоти́нське черес те́бе
Скла́лось По́льщі ли́хо…
Колиб ти не гайдабу́рив,
Всю́ди було б тихо.
Оттака́ ж то твоя щи́рість,
Твоя́ ру́ська пра́вда!
На дні ку́бка, мов гадю́ка,
Въе́цця в те́бе зра́да.
Хто прихи́лицця до ме́не
Ду́мкою свято́ю,
Тих попи́ твоі́ взива́ють
Кля́тою Ляхво́ю.
Оццура́всь ти від Остро́зьких,
Від Сопі́г, Жовко́вських…
Напущу́ ж тепе́р на те́бе
На́ших Конецьпо́льских.
Перепи́нять іх райта́рі
Всі шляхи́ й доро́ги,
Що верста́еш, як сам зна́еш,
Ни́шком за Поро́ги.
Бу́деш, хло́пе, хоть не схо́чеш,
В по́лі хліб роби́ти,
А ми з ру́ськими туза́ми
Меди-ви́на пи́ти.
