тобі той кинжал, а знов як часто він якимсь дивом вихопив ся і випав тобі з долонї! А таки не можеш без нього довше обійти ся; незнаю, якими жертвами освятив ти його і закляв[1], що уважаєш конечним утопити його в тїлї конзуля.
VII. Тепер на дїлї яке воно те твоє життє? Бо вже так говорити му з тобою, щоб ясно було, що не почуваю до тебе ненависти, яку повинен почувати, але милосердє, на яке ти не заслужив. Оце ти щойно прийшов до сенату. Хто ж із цього численного збору, з тілько твоїх приятелів та повірників поздоровив тебе? Коли ж це за людської памяти не приключило ся нїкому, так чекаєш, щоб тебе поганьбили словами після того, як розторощили преважким засудом мовчанки? Що ти на се, що з твоїм приходом тамті лавки опорожнили ся, що всї колишнї конзулі, яких ти часто-густо призначував на заріз, скоро тількі ти коло них присїв ся, лишили ту частину лавок порожною й пустою? Яким серцем кінець-кінцем думаєш це переболїти? 17. Їй-богу, як би мене мої невольники так само бояли ся, як тебе боять ся всї твої громадяни, я думав би, що мушу покинути дім; а ти, думаєш, не повинен покинути: місто? Та як би я бачив, що я своїм громадянам, хоч би й несправедливо, так тяжко підозрілий та ненависний, краще позбувсь би щастя їх оглядати, анїж двигати
- ↑ Щоби оруже осягнуло свою цїль, заворожувано його либонь деколи відповідними жертвами, а по удачному виконанню наміреного вчинку жертвовано його якому богові. Про се згадує також Тацит: Лїтопись 15, 74.
