війна пустошити ме Італїю, як міста упадуть жертвою рабунку, а крівлї горіти муть, хиба тодї — гадаєш — не спалахкотиш ув огнї ненависти?“
XII. На цї пресвяті слова держави і під розвагу тим людям, що те саме думають, відповім кількома словами. Коли б я, зібрані батьки, уважав, що найкращий вихід віддати Катилїну на смерть, не дарував би тому горлорізові нї одної години життя. Адже коли чільні мужі та славнозвісні громадяни кровю Сатурнїна, Ґракхів, Флякка і більше попередників не то що не опоганили себе, але ще й прославили ся, безпечно й менї не було чого страхати ся, щоб за вбивство різуна громадян не залила мене ненависть нащадків. А нехай би вона менї цїлком поважно загрожувала, я таки заєдно був тієї думки, що ненависть, придбану мужністю, мав за славу, не за ненависть. 30. Коли ж бо між сенаторами є деякі, що або не бачать того, що нам загрожує, або промовчують те, що бачать; вони лагідним голосованнєм піддержували надїї Катилїни, а через те, що не вірили у змову, скріпляли її в зародї. Здаючись на їхню повагу чимало не лише несовісних, але й недосвідних людий, укарай я його, сказали б, що я поступив жорстоко, по королївськи[1]. Тепер знаю, що, як він собі піде, як задумав, до манлїївського табору, нїхто не буде такий дурний, щоб не бачити, що змова істнує, нїхто такий несовісний, щоб того не признати. За те вбивством оцього одного вдалось би,
- ↑ В первотворі regie; вольний Римлянин уживав слів rex, regius, regnum, (король, -ївський, -ївство) в ненависному, обидливому значінню.
