І знову всі заворушилися, як мурашки. Кожний хапав, що під руку попало і ладився до оборони.
У цій хвилині з обох боків на майдан сунула чорна валка збита в купу. Здавалося, що якась чорна, як ніч, хмара впала на землю і суне лавою з двох боків у село. А з тої хмари безупинно лунав чортячий крик. Аллах, аллах! Почулось декілька вистрілів з рушниць та це їх не спинило. Татари вже були на майдані. Тепер можна їх було при світлі пожежі розпізнати. Вони розбіглися й почали ловити людей.
Дехто був так наляканий, що давався без опору вязати. Інші оборонялися, хто чим міг.
Дід Андрій із Степаном стали із списами в руках перед хатою, яка ще не зайнялася. За ними на призьбі сиділи налякані діти, притулившись одне до одного. Палажка поралась ще в хаті. Павлусеві приходило на гадку забрати Ганю, скочити в город та сховатися в бурян. Та йому здавалося, що за плечами тата й діда безпечніше. Дрижачи із страху, він голубив і заспокоював сестру.
Якийсь татарин розігнався до них, висувалась довга списа, наче гадючий язик, і татарин злітав з коня. Перед ними лежало вже декілька татарських трупів… Та в цій хвилині наче шуліка на курча, впав татарський аркан на голову Степана і повалив його на землю. Дід
