Сторінка:Чайковський А. За сестрою (Краків, 1941).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мов собаки попри татарські коні, а хто нездужав, тому зараз відрубували голову, коли нагайкою не могли його підогнати.

За хвилину лишилось тільки потоптане місце, де стояв татарський кіш.

Втікачі сиділи тихо в комиші, боячись промовити й слово. Вони не знали напевно, що сталося. Може ще поганці вернуться? Догадувалися, що була стріча з козаками, та хто побідив?

Настала темна ніч. Довкруги було тихо. Аж тепер рушилися втікачі.

— Не багато либонь наших спасівчан урятувалось, — каже один, зідхнувши.

— От ліпше не говори, — каже Степан, — бо серце ножем краєш. Моїх усіх чи не в полон забрали…

— А моїх вимордували на очах.

— Боже, Боже! За що ми так терпимо тяжко! — стогнав другий.

— От мовчи, не стогни, а то ще біду накличеш.

— Всі ми на однім коні їдемо, усім дісталося.

— Та либонь дехто заховавсь у тернину…

— Хіба дехто з того боку. Ти бачив ясир? А кілько трупів лежало…

— А як би ми так були всі боронилися, таки були б не дались. У нас було козацтво…