севі нагадалося, чи не можна б їсти печену гадюку, або… жабу. Таки жабу ліпше. В ріці мабуть є жаби. Якби лише зловити, бо їсти страх хочеться. Можна б і птицю вбити з пістоля, та тепер ніч. Нічого не поможе, треба пекти жабу. Він узяв жмуток трави, запалив і пішов до ріки. Кілька наляканих жаб справді скочило у воду.
Хлопець воліз у воду і став собі світити, забуваючи на всю небезпеку. Такого дива він ще не бачив. Вода була йому вище колін. Була чиста. На споді видко було пісок. Від світла відбивало біле тіло його ніг.
Аж дивиться, а біля нього щось плеснуло по воді. Він стояв, не рухаючися. Трава горіла ясно. З неї відпадали горіючі іскри на воду і тут гасли, шипучи. Павлусь побачив, як надплила риба. Вона дивилась на Павлусеві білі ноги і, повертаючи хвостом та порушуючи зявами, почала наближатися до ноги. По дорозі проковтнула вуглик, та зараз і викинула його з рота. Павлусь стояв неподвижно. Трава догоряла. Тоді Павлусь запустив блискавкою руку в воду, зловив рибу за голову і впялив пальці в її зяви. Догоряючу траву пустив на воду, його огорнула пітьма. Лише бачив білу рибу у своїй руці, що пручалась на всі боки.
— Це мабуть краще, як жаба — подумав Павлусь. — Слава тобі, Господи!
Виліз на беріг і пішов у свою печеру, де
