Дня 31. жовтня 1918 пізним вечером, коли я вже поклався спати, зявилось в мене двох молодих людей і сказали моїй служанці, що мусять конечно зі мною у важній справі зараз говорити. Я одягся наборзі і вийшов до гостей. То була панна Олена Степанівна, яку я пізнав ранше при Січових Стрільцях, що кілька днів побували в Самборі, і якийсь молодий добродій (назвиска не памятаю). Заявили мені, що приїжджають з доручення української влади зі Львова з приказом, що дня 1. листопада українське громадянство має перебрати в Самборі і повіті усю цивільну і військову владу. В нас у Самборі була орґанізація народовецької партії, котрої головою був др. Данило Стахура, та я був звичайним рядовим і не мав ніякого уряду в тій орґанізації. Орґанізація часто сходилася до Бесіди і балакалося про можливість перевороту, а про подробиці ніхто не говорив, як це в даний мент требаби перевести. Я сказав це делєґатам і вони пішли до Стахури, котрого тоді, як я опісля довідався, не було ще зі Львова, де відбувалися партійні наради стислішого комітету.
