Тепер уже не можна було помилитись щодо джерела, звідки виходив голос, і незнайомий нарешті примушений був глянути Семові в обличчя.
— Це не проходить, Джобе Тротере, — сказав Сем. — Годі! Не крутіть дурника! Ви не такий уже красунь, щоб мали змогу зневажати багато ваших природних окрас. Поставте свої очі на їхнє власне місце, або я випру вам їх кулаком з голови. Чуєте?
Що містер Велер, здавалось, був готовий здійснити цю загрозу, то обличчя містера Тротера поволі набуло свого звичайного виразу. Сам же містер Тротер, удаючи радість од неслодіваної зустрічі, скрикнув:
— Кого я бачу? Містер Волкер!
— А ви таки справді раді мене бачити? — спитав Сем.
— Радий! — повторив Джоб, — о, містер Волкер, коли б ви знали, як я чекав цієї зустрічі! Це вже занадто, містер Волкер. Я не можу більше, — і вмиваючись сльозами, він у надпориві оповив руками шию містера Велера й міцно притиснув його до себе.
— Геть з руками від мене! — скрикнув обурений Сем, надаремно силкуючись визволитись з обіймів свого ентузіястичного знайомого. — Геть! кажу вам… Ну, а тепер, що ви можете сказати мені перед тим, як я скручу вам в'язи? — загрозливим тоном сказав містер Велер.
— Га? — перепитав містер Тротер, удаючи ображену безневинність.
— Що ви можете сказати?
— Я, містер Волкер?
— Не взивайте мене Волкером, мене зовуть Велер, і ви це добре знаєте. Отже, що ви мені скажете?
— Та, боже ж мій, містер Волкер… тобто Велер… багаго чого я можу сказати, тільки не тут, а десь-інде, де ми влаштуємось вигідніше. А коли б ви знали, як я чекав на вас, містер Велер!
— Нетерпляче, правда? — сухо спитав Сем.
— Дуже, дуже нетерпляче, сер, — відповів Тротер і не зморгнувши. — Але дозвольте ж мені стиснути вашу руку.
Сем кілька секунд дивився на свого бесідника, а потім, немов під впливом якогось нового настрою, задовольнив його прохання.
