— Я думаю, ви чули про те, що сталося, містер Велер, — сказала місіс Бардл.
— Чув щось таке, — відповів Сем.
— Жахна річ — виступати в такій справі перед публікою, — жалілася місіс Барал, — але це, мені здається, єдине, що мені лишається. І мої адвокати, пани Додсон і Фог, кажуть, що, за всіма даними, я маю виграти. Просто не дам собі ради, що мені робити, містер Велер.
— А коли слухатиметься справу? — спитав Сем.
— В лютому чи в березні, — одповіла місіс Бардл.
— А скільки буде у вас свідків? — зацікавилась місіс Кляпінс.
— Щодо свідків, то їх не бракуватиме, — сказала місіс Сендерс.
— А як злоститимуться Додсон і Фог, якщо програють справу, — додала місіс Кляпінс. — Це ж — просто спекуляція з їхнього боку.
— Ви думаєте — спекуляція? — здивувалась місіс Сендерс.
— Але справу буде виграно, — закінчила місіс Кляпінс.
— Сподіваюся, — висловила надію місіс Бардл.
— О, в цьому не може бути жадного сумніву! — заспокоїла її місіс Сендерс.
— Ну, а я, — сказав Сем, підводячись із стільця й ставлячи на місце склянку, — я з свого боку можу побажати вам тільки одне: щоб усе було так, як ви хочете.
— Дякую, містер Велер — із запалом промовила місіс Бардл.
— Щождо Додсонів та Фогів і всіх подібних до них добродійників, що, аби заробити, сварять поміж себе добрих людей та примушують своїх клерків вишукувати приключки для чвар, то їм я бажаю дістати ту нагороду, яку я дав би їм сам, — сказав містер Велер.
— А я хотіла б, щоб вони дістали нагороду, на яку заслуговують усі добрі та чесні люди, — промовила вдячна місіс Бардл.
— Амінь — закінчив Сем. — Щасливого їм та багатого життя! На добраніч вам, пані.
На велику радість місіс Сендерс, господиня відпустила Сема, і не натякнувщи на телячі ніжки та сирники. Цим стравам леді, за юнацькою допомогою доб-
