— Покличте сюди мого слугу, коридорний, — звелів містер Піквік і запропонував Джексонові сісти.
Впала гнітюча мовчанка, зламана безневинним одповідачем.
— Здається, сер, — почав містер Піквік, дедалі більше обурюючись, — здається, ваші принципали збираються використати проти мене свідчення моїх друзів?
Містер Джексон поляскав себе пальцем по носі, даючи цим жестом зрозуміти, що прийшов не для того, щоб викривати секрети своєї фірми, і жартівливо відповів:
— Не знаю, а тому й сказати не можу.
— Для чого ж іншого ці оповістки? — настоював містер Піквік.
— Дуже добре поставлене запитання, — схвалив Джексон, повільно похитуючи головою. — Та надаремно. Краще й не спитуйтесь; з мене однаково нічого не витягнете. Перкерові віродавці мусять самі здогадатись, навіщо ті оповістки. А не здогадаються — доведеться їм чекати суду. Там вони зрозуміють.
Містер Піквік кинув на свого небажаного гостя погляд, повний зневаги, і, імовірно, вирік би клятьбу панам Додсонові й Фогові, якби на заваді тому не стало з'явлення Сема.
— Семюєль Велер? — спитав містер Джексон.
— Це — одна з небагатьох правдивих фраз, які вам випало вимовити протягом останніх років, — спокійним тоном одповів Сем.
— Ось оповістка для вас, містер Велер, а ось і ориґінал справи.
— Де? — перепитав Сем.
— Тут, — і Джексон вимахнув пергаменом.
— А, так це ориґінал, сер, — сказав Сем. — Дуже радий побачити ориґінала. Я люблю ориґіналів, це дуже втішна штука.
— А ось і шилінг од контори Додсона й Фога.
— З боку Додсона й Фога це надзвичайно люб'язно робити подарунки, знавши мене так мало, — сказав Сем. — Я страшенно вдячний. Вони вміють нагороджувати справжні чесноти, і це робить їм честь. Вони просто розчулили мене.
