— З величезною охотою, сер, — погодився Сем. — Дві шановні дами, що їх ви бачили тут сьогодні, базікали першу щось маловажне, а потім почали із захопленням вихваляти добродійних панів Додсона й Фога, отих двох джентлменів.
Ці слова, ясна річ, примусили авдиторію звернути увагу на Додсона й Фога, що прикладали всіх зусиль найбільше скидатись на добродійників.
— Аторнєїв позивачки, — пояснив доктор Бацфас. — Ну, і за що ж вихваляли вони панів Додсона й Фога? — Адже ви кажете — вони із захопленням вихваляли їх.
— Вихваляли за те, що Додсон і Фог запропонували місіс Бардл зложити позов і обіцяли не брати з неї ніякого гонорару в разі їй не пощастить одержати гроші з містера Піквіка.
Серед публіки знову захихикали, а містер Додсон і містер Фог, раптом зашарівшись, нахилились до доктора Бацфаса й почали шептати йому щось.
— Цілком маєте рацію, — з удаваною байдужістю промовив доктор Бацфас: — Я думаю, мілорде, ми нічого не добудемось од свідка. Він занадто дурний, і я не хочу клопотати суд, допитуючи його далі. Ідіть собі, сер.
— Може, ще хто хоче поставити мені якінебудь запитання? — сказав Сем, беручи свій капелюш і невимушено роздивляючись навкруги.
— Тільки не я, містер Велер, дякую вам, — засміявся доктор Снабін.
— Ідіть собі, сер, — нетерпеливився доктор Бацфас, вимахуючи рукою, і Сем зійшов униз, дошкуливши якнайбільше товариству Додсон і Фог і сказавши якнайменше про містера Піквіка.
— Якщо це могло б позбавити нас виклику зайвих свідків, мілорде, то я ладен заздалегідь визнати, що містер Піквік має значні засоби до життя і ніде не служить, — сказав доктор Снабін.
— Гаразд, — погодився доктор Бацфас, ховаючи два листи, що їх він мав зачитати. — Я не заперечую, мілорде.
Після того, захищаючи відповідача, з промовою до присяжних звернувся доктор Снабін. Він довго й з великим запалом говорив про чудову вдачу й прегарні
