колишні вороги розійшлися спати найсердечнішими приятелями.
Було коло пів до першої ночі, коли містер Вінкл, що хвилин двадцять уже розкошував першим сном, прокинувся від грімкого стукоту в двері його кімнати. Зростаючи щодо сили, стукіт цей примусив його схопитись на ліжкові й спитати, в чім там річ.
— Вибачте, сер, — одповів голос покоївки, — якийсь молодий чоловік каже, що неодмінно мусить зараз же побачитись із вами.
— Молодий чоловік? — здивувався містер Вінкл.
— В цьому немає жадного сумніву, сер, — додав крізь дірку в замку інший голос. — І якщо ви не пустите це інтересне створіння до себе зараз же, то дуже можливо, що його ноги ввійдуть до кімнати раніш, ніж його голова. — І підсилюючи свої слова, молодий чоловік делікатно стусонув ногою у долишню половину дверей.
— Це ви, Семе? — спитав містер Вінкл, зскокуючи з ліжка.
— Абсолютно неможливо встановити особистість людини, не глянувши на неї, сер, — навчальним тоном одповів голос.
Не мавши тепер ніякого сумніву щодо особистости молодого чоловіка, містер Вінкл повернув ключ у замку. Не встиг він одчинити двері, як містер Велер був уже в кімнаті, зачинив двері на ключ, ключа невимушено поклав у кишеню камізельки і, обдивившись містера Вінкля з голови до п'ят, сказав:
— Та й штукар же ви, сер; бігме, штукар.
— Що позначає ваша поведінка, Семе? — обурено спитав містер Вінкл. — Ідіть собі геть цієї ж хвилиночки, сер. Як ви насмілюєтесь, сер!
— Як я насмілююсь? — повторив Сем. — Як я насмілююсь! Оце так здорово сказано.
— Одчиніть двері і негайно залиште мою кімнату, сер, — скипів гнівом містер Вінкл.
— Я залишу вашу кімнату тої самої хвилинки, як ви вийдете з неї, сер, — не дався залякати Сем, поважно сідаючи на стільця. — Звичайно, в разі мені доведеться виносити вас на моїй спині, я виступлю на якусь секунду перед вами, але дозвольте висловити надію, що
