— Нічого особливого, мадам, — заспокоїв її містер Джексон. — Добридень, леді. Як ся маєте? Прошу вибачити, що непрошений вдираюся до вашого товариства, але закон, леді… закон. — Перепросивши, містер Джексон чемно вклонився й поправив своє волосся, що разу-раз вилізало йому з-під капелюша. Місіс Радл пошепки зауважила, що він дуже чепурний молодий чоловік.
— Я заїздив до вас на Госвелську вулицю, — пояснив містер Джексон, — а довідавшись, що ви тут, взяв карету й з'явився сюди. Моє начальство просить вас, місіс Бардл, зараз же їхати до Лондону.
— Боже! — згукнула леді, вражена несподіваною вимогою.
— Так точно, — ствердив Джексон, покушуючи собі губи. — Справа дуже важлива та термінова і баритись із нею не можна. Так казав мені Додсон і те ж саме чув і від Фога. Спеціяльно для вас я навіть найняв карету.
— Щось дивне! — вихопилось у місіс Бардл.
Леді погодилися з тим, що все це дуже дивно, але однодушно визнали, що справа мусить бути вельми важлива, бо інакше ні Додсон, ні Фог не стали б посилати по неї. А якщо справа важлива, казали вони, то й місіс Бардл мусить їхати негайно.
Не можна не пишатися, коли ваші адвокати викликають вас та ще й так нагально. Почувала себе влещеною й місіс Бардл і через це, покомезившись трохи, теж прийшла нарешті до висновку, що їй треба їхати.
— Але, мабуть, ви відсвіжилися б після вашої подорожі, містер Джексон? — переконливим тоном спитала місіс Бардл.
— У мене дуже мало вільного часу, — завагався Джексон, — і до того ж зо мною компаньйон, — указав він на чоловіка з ясеновим ціпком.
— То нехай він зайде сюди, — запропонувала місіс Бардл. — Будьте ласкаві, попросіть його завітати до нас, сер.
— Дякую, але навряд чи це можна зробити, — відповів Джексон, трохи зніяковівши — Він не звик до жіночого товариства і завжди соромиться, як опиниться
