Перейти до вмісту

Сторінка:Чарлз Діккенс. Посмертні записки Піквікського клубу. 1929.pdf/39

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
РОЗДІЛ III
ПРИКРА ЗУСТРІЧ

Незвичайна відсутність двох його друзів починала вже непокоїти містера Піквіка, і, коли вони повернулися, він із більшою, ніж звичайно, радістю заходився вітати їх і розпитувати про причини такої довгої відлуки. Відповідаючи на його запитання, містер Снодграс хотів був подати історичний нарис допіру докладно списаних подій, аж тут увагу його взяла на себе наявність у кімнаті ще одного суб'єкта, крім містера Тапмена і їхнього вчорашнього визволителя в зеленому фраці. То був, очевидно, замордований життям літній чоловік із змарнілим, жовтої цери, обліччям і з глибоко запалими очима, які — блискучі з природи — здавались ще блискучішими в рямці чорного волосся, що безладними пасмами вкривало йому половину обличчя.

— Це — друг нашого друга, — пояснив містер Піквік. — Сьогодні ранком виявилось, що наш друг зв'язаний із трупою місцевого театру, — не хоче тільки, щоб усі то знали, — а джентлмен — його товариш фахом. Коли ви ввійшли, він саме збирався розповісти нам про один цікавий випадок з життя артистів.

— Тисячі випадків, — конфіденційним тоном сказав вчорашній незнайомий, підійшовши до містера Вінкля. — Чудний хлопець… поневіряється… не актор… різні дрібні доручення… всі нещастя… ми поміж себе звемо його Безталанний Джемі.

Містер Снодграс і містер Вінкл чемно привіталися з джентлменом з таким елеґантним назвиськом і, наслідуючи решту товариства, замовили й собі бредні з водою.