— Її ув'язнено! — Сем знову наклав на голову свого капелюша. — За що? В якій справі?
— За несплату грошей конторі Додсон і Фог, відповів вартовий.
— Джобе, Джобе, сюди! — згукнув Сем. — Біжіть до містера Перкера, Джобе. Нехай прийде зараз же. Він мені конче потрібний. Перемога! Ура! Де мій пан?
Та відповіді на ці вигуки не було, бо Джоб, як навіжений, кинувся виконувати доручення, скоро тільки дістав його, а місіс Бардл знепритомніла; на цей раз навсправжки.
|
|
Не загаюючи швидкости й ні на хвилинку не спиняючись перед будь-якими перепонами, Джоб Тротер усе ж таки запізнився. Ворота Грейс Іна зачинили ще за півгодини до його приходу, а коли він розшукав пралю містера Перкера і за допомогою її — містера Лявтена, що своїм звичаєм перебував у корчмі, дзиґарі вибили десяту годину.
— О! — сказав Лявтен, — тепер вас уже не пустять спати до в'язниці. Доведеться ночувати на вулиці.
— То маловажно, — відповів Джоб. — Спати я можу де завгодно. Але краще було б побачити містера Перкера сьогодні, щоб він прийшов до нас завтра з самого ранку.
— Ну, що ж, — поміркувавши трохи, погодився Лявтен. — Перкер не любить, коли його турбують удома, але це ж містер Піквік. Ми, я думаю, можемо взяти кеба й сплатити його коштом контори.
— У чім там справа, Лявтене? — спитав маленький містер Перкер, коли клерк викликав його з вітальні, де він приймав гостей. — Який важливий лист, чи що?
— Ні, сер. Це — посланець од містера Піквіка.
— Од містера Піквіка? — маленький чоловічок живо повернувся до Джоба. — Що з ним трапилося?
Додсон і Фог завдали в тюрму місіс Бардл за несплату гонорару, сер, — одповів Джоб.
— Не може бути! — містер Перкер сунув руки в кишені й прихилився до буфету.
