Містер Снодграс зараз же пояснив, як опинився він у такому двозначному становищі, а пояснивши — вклонився знову, глянув у середину свого капелюша й напрямився до дверей.
— Стійте! — сказав старий Вордл. — Чому ж ви не розповіли мені цього з самого початку?
— Або не звірились на мене? — додав містер Піквік.
— Та годі вже вам, — стала на захист містера Снодграса Арабела. — Яка користь питати про це тепер, коли ви придбали заможного зятя і налякали своєю лютістю всіх, крім мене? Стисніть краще йому руку та звеліть дати йому обідати, бо він хоче їсти. А головне — пийте зараз же вино, бо, доки ви не вип'єте своїх двох пляшок, ви просто незносні.
Добрячий старий джентлмен ухопив Арабелу за вухо, безсоромно поцілував її, ніжно поцілував свою дочку і дружньо стиснув руку Снодграсові.
— Щодо одного пункту, то вона безсумнівно має рацію, — сказав старий джентлмен. — Подзвоніть, щоб принесли вина.
Вечір удався прекрасний. Маленький містер Перкер був у чудовому гуморі, розповідав смішні історії і співав сумних пісень, більшість яких потішала не менше, як його анекдоти. Арабела була чарівна, містер Вордл — надзвичайно веселий, містер Піквік — доброзичливий, містер Бен Елен — галасливий, закохані — мовчазні, містер Вінкл — балакучий, а всі разом були щасливі.
