Після знесення Запорожжя, на кінцї XVIII віку, козац- тво
з його оріґінальною обстановою життя, впало. Творчість
величнього епоса українського те-ж пада, чахне. Сучасне, то- дїшнє
життє не давало тем задля такої богатої творчости;
зостали ся тільки старі піснї про славне минуле.
Де-ж вони переховали ся ті пісні, хто їх запамятав,
зберіг від забуття, рознїс, переказав, пересьпівав народови?
Такими охоронниками народньої творчости стали старцї, нищі,
слїпцї-бандуристи. Між тими слїпцями в 50 роках відзначав ся
особливо ста́рець, козак Андрій Шут, глибокою памятю.
Величенні вірші на Різдво, на Великдень, довженні історичні
пісні про гетьмана Хмельницького, він сам міг висьпівувати,
промовляти. В 70-х роках покійний, звістний етноґраф П. Чу- бинський
викликав у Київ з маєтків п. Галагана кобзаря
Остапа Вересая, те-ж уже покійного. Піснї ним сьпівапі і сам
струмент на котрому він грав, записані у перше детально
і зроблений музичний аналїз художної дїяльности самого О. Вересая.
Кобза — бандура
Но 2. Кобза — бандура.
Кобза або бандура послугує кобвареви при сьпіві; він
підграє на їй мельодию, що сам веде голосом. Підчас же коли
кобзар дає собі спочивок і в цїлях те-ж віддїлити один му- зичний
ро́зділ від другого, він програє на кобзі невеличку
фразу і далї починає знов сьпівати.
Бандура складаєть ся з недуже довгого, але широкого
ґрифа, званого ручка (А). Ручка кінчить ся на низ довгим
на впів овальним кузовом. Овал кобзи, або спідняк єсть
випуклий і зпід споду подібний до видовбаного гарбуза.[1]
Округлість овала кобзи, наче вінця у мисцї, висуваєть ся
трохи в бік. В їй попроверчувані дїрочки, а в їх встромляні
кілочки. Кілочки цї натягують короткі струни у кобзї. Округ- лість
кобзи зветь ся „брямка“ (Б). Верхня настілка
на овалу зветь ся „верхня́к“ (В.) або „дейка“ [з нїмецького
Decke]. По серединї дейки прорізана кругла дїрка — го- лосни́к,
що́ голос видає (Г.). Вподовж нижньої части брямки,
супроти ручки, пророблена деревляна полоска, міцно прикрі- плена
до брямки — се єсть „пристру́нник“ (полуґриф)
(Д.) До його навязані усї струни кобзи. Струни навязують ся,
як у скрипцї, до полуґрифа, або приструнника, котрий утри- муєть
ся дротом зацїпленим за деревяний ґудзик [пупок].
Пупок уверчений зпід споду, під дейкою, у спідняку.
Межи приструнником та голосником лежить кобилка
(Е) — поріжок з дерева; на їй лежать усї 12 струн. Ручка
кінчить ся у горі головкою (Ж). В нїй сидять кілочки
(З), а на їх наверчують ся струни.
Звичайна кобза має 12 струн;[1] 6 довгих і товстих
струн натягнені від приструнка вподовж усїєї ручки і в го- ловцї
наверчені на кілочки. Цї 6 довгих струн звуть „бун- тами“
(І.) [з нїмецького Bünd]. Перші 4 довгі струни — баси. Перша з краю лївого зроблена з овечої кишки, й обви- нена
т. зв. сухозло́тицею; 2-га і 3-тя те-ж баси і те-ж
кишкові струни; 4-та мідяна, дротова; 5-та звана терция,
а 6-та при́йма, обидві кишкові, римські, себ-то з ки́шок
прозорих висчого сорту.
Увага. П. Фамінцин у своїй розправі про музичні
струменти порівнює стрій цих 6 струн „басів“ з строєм ста- родавньої
анґлійської бандури і доводить повну схожість но- менклатури
з нашою бандурою.
Остатнї 6 коротких струн звуть ся „при́струнки“
(Н). Всї вони кишкові. У Вересая вони були мідяні, для того
що ввесь кузов кобзи за малий був і мідяні струни начепляні
задля більшої гучности. Приструнки на бандурі суть появою
новіщих часів. В описах старих бандур у нас і в Европі
про їх не чути. Ранїйш як при кінцї минулого столїття про
їх не знають; по розслїдах п. Фамінцина поява їх на укра- їнських
бандурах стала ся в кінцї минулого віку, це можна
зауважати з образу бандури зрисованоі з приструнками у „Лѣ- тописному
повѣствованію о Малой Россіи“ Ріґельмана [1785
—1786]. Це все разом переконує нас, що при́струнки на бан- дурі
були заведені специяльно Українцями [Фамінцин: „Домра
и сродные ей музыкальные инструменты русскаго народа“.
Стр. 165.].
Бактериями звуть ся нижчі рослини, що́ своїм життєм
утворяють чимало процесів, з яких найбільш видають ся за- разливі
хороби. Щоб зрозуміти значіннє цих дрібних істот,
досить спогадати, що з самого туберкульоза вмирає сема час- тина
усїх людий, а по великих містах, як от Париж, навіть
пята частина, що з сіфілїса винародовлюють ся цїлі нациї,
що усї заразливі хороби укупі гублять стільки людий, як нї- яка
війна, або там инша яка лиха пригода, що гниттє і шу- мованнє
теж ними умовляють ся. Наука, що́ займаєть ся ви- вченням
властивостий бактерий, зветь ся бактериольоґією. Вона
є здобутком найновіщих часів, навіть скілька років назад була
вона ще у зачаточному станї; але не дивлячись на молодий
вік, тепер через неї нам стали до зрозуміння питання, що́
мають первітнє значіннє у науцї. Розвязанню сих питань при- сьвячили
себе багато талановитих вчених, через що стало ся,
що не минає, можна сказати, й дня, щоб до старих дат не
прилучило ся усе нових спостережінь і винайдень. Праця сих
людий ввела і веде усе далї нас у таємне окружжє найдріб- нїйших
живих істот, які проте часто беруть гору над лю- диною.
Бактериї (Schizomicetes), як вже сказано, належать до
нижчих рослин і займають середнє місце між водорослинами
[alque] а грибами [fungi]. Завбільшки вони від 0.001 до 0.004 млм. Перш вважали їх за зьвіряток, бо бачили, як більшість
їх, і навіть дуже хутко, рушає в якій небудь течі, але, коли
дізнали ся, що і високо орґанїзовані рослини мають власти-
↑Трапляють ся кобзи з більшим числом струн. Вересай розка- зував,
що знає у кобзаря Антона, в селї Вечірках, пирятинського по- віту,
полтавської ґубернїї кобзу на 25—30 струн. Є те-ж бандура на
15 струн.
