Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 05.pdf/16

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 112 —

Дуже і дуже не пошкодило-б, коли-б і шановна редакция
„Зорі“ постановила собі обовязком висилати до Шевченкової
господи хоч і не що річний примірник часописи, а хоч би
всї ті числа „Зорі“, що́ присьвячують ся кожного року памяти
Т. Г. Шевченка, на йменнї якого збудоване Товариство імені
Шевченка.[1] Зведені таким чином до купи розвідки та инші
вістки про поета дуже-б личило держати у його хатї і цїм
давати спромогу туристам довідатись на Шевченковій могилї
про все те, чого багато дехто не знав і не відав, а ілюстро-
вані Ч-а „Зорі“ справдї дали-б досить широке ознакомлїннє
з біоґрафією Шевченка, особливо для тих, хто не відає про
істнуваннє „Зорі“ і не читав життєписї Шевченка, а людий
таких знайдеть ся дуже багато, бо значна частина громадян
знає поета тільки по його „Кобзарю“ та по тій широкій сло-
весній славі, яка ходить про його по всїх країнах.

Не шкодило-б завести на Шевченковій могилї і скарб-
ничку на доброхітні жертви туристів, з призначенням зібраних
гроший на якесь благе дїло імени Шквченка, або й на па-
мятник йому, що́ колись, певна річ, буде збудований в честь
великого патриота, поета і нробудника українсько-националь-
ного руху.

М. Школиченко.

Zoria.1894.05.112.symbol.png


Zoria.1894.04.87.r.symbol.png [Далї]. Zoria.1894.04.87.r.symbol.png

 Торбанїст гра на при́струнках торбана, як кобзар на
кобзї, щипком. Струни не притискають ся; високість їх зо-
стаєть ся незмінна. За при́струнками лежать „басові стру-
ни
“ (Ж). Вони простягли ся вподовж ґрифа [ручки] торбана
і накручені на кілочках. Басових струн на торбанї буває
12—14; слїдують вони одна но одній в такий спосіб:


Стрій басових струн торбана



 Чотири верхні [крайні] тони мають назву „верхнє“ [від
краю]; do зветь ся квінта; другий на йому тон laсе-
кунда
; третій — faтерция; останнїй четвертий тон
do — „басок“. Решта 8 струн „баси“ строєні по-парно
в октаву. [Si♭—si♭; Fa—fa; Do—do; Re—re]. Усї струни
кишкові. Проміж цих 8 басів, по-парно в октаву строєних,
кожна нижня струна обмотана сухозло́тицею [як на кобзї],
металевою ниткою. Цї 4 струни звуть ся байо́рками.


Стрій байорків



 УВАГА: „Байо́рки на пелїї намотанці“ — це
технічний вираз у торбанїста Відорта про струни обвиті су-
хозло́тицею
.

 За цими басами лежить третїй ряд довгих струн, що́
тягнуть ся повз першу головку і начіплюють ся аж на вер-
хній, менчій головцї на кілочки. Сї 6 довгі струни суть те-ж
баси — звуть ся вто́ри. Подібно як баси на ґрифі і сї
вто́ри строєні те-ж в октаву.


Стрів вторів




  1. Ми радо висилати мемо на адресу, яку нам вкажуть закордон-
    ські брати. Ред.

 Цїлий стрій торбана, значить ся, буде ось який:

Стрій торбана: втори



Стрій торбана: баси



Стрій торбана: приструнки



 Усїх струн на торбанї 30—31. Останнього тону re на
при́струнках звичайно бракує. Трапляють ся торбани, що́ ма-
ють 60 струн; такий торбан зветь ся „цїлий торбан“.
Звичайний стрій торбана єсть мажорний [веселий]. Часом,
коли сьпів потребує мінорного строю [жалібного], торба-
нїст відпуска на ½ тона терцию la [на касках] і la, la [на
при́струнках].

 Гра на вто́рах чинить ся щипком. Вто́ри взагалі ма-
ють дуже незначну ролю при сьпіві. На басах, що тягнуть
ся вподовж ґрифа, грають „ладами“, то-б то прикорочують
довжину струн, притискують їх, як на ґітарі до ґрифа. На
при́струнках грають тільки щипком. Торбанїст до гри на тор-
банї уживає різних способів, користуючись средствами, які
дає йому струмент. Мельодию, сьпів, він підграє на при́струн-
ках, або-ж на чотирьох тройнїх басових струнах [do—fa—
la—do]; гармонїзує додаючи зрідка до цих акордів низький,
основний бас на вто́рах. Свої прелюдиї і полюдиї,[1]якими
торбанїст зачина і кінчить піснї, він грає на при́струнках.

 Пишучому цї розслїди памятні два типи торбанїстів. По
дитячих, далеких згадках 40 років назад памятний, старий-
-старезний торбанїст на Лївобережжі, у Полтавщинї Іван
Кошови́й
. Чудово сьпівав він народні, лїричні піснї, часом
скрашаючи їх своїми додатками, в котрих сьвітивсь завжди
сьвіжий український гумор. Він був свого часу за́ молоду
знаменитий танцюристий, віртуоз у свому дїлї, як упоминали
ся люди, що здавна його знали. Перед гістьми у свого пана
він виробляв найтяжчі балєтні па, кунштики. На тому полї за-
знав він і лиха: Якось підчас бучного весїлля, коли вже
наїздже панство пообідало, Кошовий став бавити загал, і аби
більше залучити собі слави і узнання, став ще виробляти якісь
па на пальцях рук, танцюючи до гори ногами проміж чарок,
кубків, та спіткнувсь, упав, та скалїчив собі на віки ногу.
Годї вже з того часу було йому танцювати; за великі по-
слуги, пан дав йому волю, обдарив його оселею доживати
у спокою віку. Ото-ж було нам дїтям заманеть ся послухать
старого Кошового, його й кличуть з торбаном у двір.

 В репертуарі його не було нїчого, щоб нагадувало про
які мадриґали, диффамби, прославні вірші правобережних
торбанїстів. Сама народня пісня та й годї.

 Дрібне панство, панки й полупанки, що́ бувало й на
улицю і на досьвітки, наче те селянське парубоцтво хожало
і на торбанах вигравало і по-митецькому витанцьовувало, воно
крім народнїх пісень мало в репертуарі і штучні українські
піснї-романси, які і тепер безлїч по Україні поширені, на
кшталт „Баламута“, „Стоїть гора високая“ — і цілий лєґіон
інчих. Утвореннє цих, часом дуже мельодийних і вдатних на-
півів з музики, романсів, належить безперечно станови полу-
панків, що́ вискочили у панство з козаків, волосних писарів,
а то таки й з збіднїлих панків.

 Другий тип торбанїста, се єсть: Франц Відорт,

якого ми пізнали два роки назад. Єсть то тип дворового

  1. В широких фіґураціях, арпеджиях, пассажах.