Дуже і дуже не пошкодило-б, коли-б і шановна редакция
„Зорі“ постановила собі обовязком висилати до Шевченкової
господи хоч і не що річний примірник часописи, а хоч би
всї ті числа „Зорі“, що́ присьвячують ся кожного року памяти
Т. Г. Шевченка, на йменнї якого збудоване Товариство імені
Шевченка.[1] Зведені таким чином до купи розвідки та инші
вістки про поета дуже-б личило держати у його хатї і цїм
давати спромогу туристам довідатись на Шевченковій могилї
про все те, чого багато дехто не знав і не відав, а ілюстро- вані
Ч-а „Зорі“ справдї дали-б досить широке ознакомлїннє
з біоґрафією Шевченка, особливо для тих, хто не відає про
істнуваннє „Зорі“ і не читав життєписї Шевченка, а людий
таких знайдеть ся дуже багато, бо значна частина громадян
знає поета тільки по його „Кобзарю“ та по тій широкій сло- весній
славі, яка ходить про його по всїх країнах.
Не шкодило-б завести на Шевченковій могилї і скарб- ничку
на доброхітні жертви туристів, з призначенням зібраних
гроший на якесь благе дїло імени Шквченка, або й на па- мятник
йому, що́ колись, певна річ, буде збудований в честь
великого патриота, поета і нробудника українсько-националь- ного
руху.
Торбанїст гра на при́струнках торбана, як кобзар на
кобзї, щипком. Струни не притискають ся; високість їх зо- стаєть
ся незмінна. За при́струнками лежать „басові стру- ни“
(Ж). Вони простягли ся вподовж ґрифа [ручки] торбана
і накручені на кілочках. Басових струн на торбанї буває
12—14; слїдують вони одна но одній в такий спосіб:
Стрій басових струн торбана
Чотири верхні [крайні] тони мають назву „верхнє“ [від
краю]; do зветь ся квінта; другий на йому тон la — се- кунда;
третій — fa — терция; останнїй четвертий тон do — „басок“. Решта 8 струн „баси“ строєні по-парно
в октаву. [Si♭—si♭; Fa—fa; Do—do; Re—re]. Усї струни
кишкові. Проміж цих 8 басів, по-парно в октаву строєних,
кожна нижня струна обмотана сухозло́тицею [як на кобзї],
металевою ниткою. Цї 4 струни звуть ся байо́рками.
Стрій байорків
УВАГА: „Байо́рки на пелїї намотанці“ — це
технічний вираз у торбанїста Відорта про струни обвиті су- хозло́тицею.
За цими басами лежить третїй ряд довгих струн, що́
тягнуть ся повз першу головку і начіплюють ся аж на вер- хній,
менчій головцї на кілочки. Сї 6 довгі струни суть те-ж
баси — звуть ся вто́ри. Подібно як баси на ґрифі і сї
вто́ри строєні те-ж в октаву.
Стрів вторів
↑Ми радо висилати мемо на адресу, яку нам вкажуть закордон- ські брати. Ред.
Цїлий стрій торбана, значить ся, буде ось який:
Стрій торбана: втори
Стрій торбана: баси
Стрій торбана: приструнки
Усїх струн на торбанї 30—31. Останнього тону re на
при́струнках звичайно бракує. Трапляють ся торбани, що́ ма- ють
60 струн; такий торбан зветь ся „цїлий торбан“.
Звичайний стрій торбана єсть мажорний [веселий]. Часом,
коли сьпів потребує мінорного строю [жалібного], торба- нїст
відпуска на ½ тона терцию la [на касках] і la, la [на
при́струнках].
Гра на вто́рах чинить ся щипком. Вто́ри взагалі ма- ють
дуже незначну ролю при сьпіві. На басах, що тягнуть
ся вподовж ґрифа, грають „ладами“, то-б то прикорочують
довжину струн, притискують їх, як на ґітарі до ґрифа. На
при́струнках грають тільки щипком. Торбанїст до гри на тор- банї
уживає різних способів, користуючись средствами, які
дає йому струмент. Мельодию, сьпів, він підграє на при́струн- ках,
або-ж на чотирьох тройнїх басових струнах [do—fa—
la—do]; гармонїзує додаючи зрідка до цих акордів низький,
основний бас на вто́рах. Свої прелюдиї і полюдиї,[1]якими
торбанїст зачина і кінчить піснї, він грає на при́струнках.
Пишучому цї розслїди памятні два типи торбанїстів. По
дитячих, далеких згадках 40 років назад памятний, старий- -старезний
торбанїст на Лївобережжі, у Полтавщинї Іван
Кошови́й. Чудово сьпівав він народні, лїричні піснї, часом
скрашаючи їх своїми додатками, в котрих сьвітивсь завжди
сьвіжий український гумор. Він був свого часу за́ молоду
знаменитий танцюристий, віртуоз у свому дїлї, як упоминали
ся люди, що здавна його знали. Перед гістьми у свого пана
він виробляв найтяжчі балєтні па, кунштики. На тому полї за- знав
він і лиха: Якось підчас бучного весїлля, коли вже
наїздже панство пообідало, Кошовий став бавити загал, і аби
більше залучити собі слави і узнання, став ще виробляти якісь
па на пальцях рук, танцюючи до гори ногами проміж чарок,
кубків, та спіткнувсь, упав, та скалїчив собі на віки ногу.
Годї вже з того часу було йому танцювати; за великі по- слуги,
пан дав йому волю, обдарив його оселею доживати
у спокою віку. Ото-ж було нам дїтям заманеть ся послухать
старого Кошового, його й кличуть з торбаном у двір.
В репертуарі його не було нїчого, щоб нагадувало про
які мадриґали, диффамби, прославні вірші правобережних
торбанїстів. Сама народня пісня та й годї.
Дрібне панство, панки й полупанки, що́ бувало й на
улицю і на досьвітки, наче те селянське парубоцтво хожало
і на торбанах вигравало і по-митецькому витанцьовувало, воно
крім народнїх пісень мало в репертуарі і штучні українські
піснї-романси, які і тепер безлїч по Україні поширені, на
кшталт „Баламута“, „Стоїть гора високая“ — і цілий лєґіон
інчих. Утвореннє цих, часом дуже мельодийних і вдатних на- півів
з музики, романсів, належить безперечно станови полу- панків,
що́ вискочили у панство з козаків, волосних писарів,
а то таки й з збіднїлих панків.
Другий тип торбанїста, се єсть: Франц Відорт,
якого ми пізнали два роки назад. Єсть то тип дворового
[Далї]. 
