Драгомановъ читавъ Кулѣшеву „Чорну Раду“ (то̂лько-жь
не дочитавъ єѣ) и просиджувавъ ночи за Вальтеръ-Скот-
томъ
въ поганыхъ россійскихъ перекладахъ изъ фран-
цузкого.
Уже тогдѣ Драгомановъ пробовавъ писати поезіѣ
по-россійски й по-украиньски. Коли-жь побачивъ, що
ориґинальный поетъ изъ него не выйде, то взявъ ся за
переклады, та мучивъ ся перекладаючи Горацієвый стихо-
тво̂ръ
„De arte poëtica“ на мову вкраиньску, перело-
живши
на россійске оду (ероd. II), що́ починає ся сло-
вами
„Beatus ille, qui procul negotiis“.
 [Далї]. Перший згук, видобутий з мельодиї, самий низький, буде
la як на скрипцї; другий, від нати́ску першої клявіші, буде
Si; третій [притискуєть ся друга клявіша] буде do♯. Коротша
мова: на мельодиї, коли правильно поставляні півклявіші, буде
така скаля[1]:
В цїй скалї найбільшу вагу має пятий клявіш, бо його
можна підстроїти „на весело“, це-б то:
|
|
або на „жа-
ло́б“, це-б то:
|
|
|
Весь богатий і різнобарвний репертуар лїрника склада-
єть
ся в такі дві скалї:
Постережний мною і провірений у кількох лїрників стрій
цього нехитрого струменту я несу на суд специялїствів:
може вони скористають з того, щоб указати лад того мате-
риялу,
котрий щедро сипле лїра і по „божестве́нному“ і по
„чоловічому“, звязок з ладом других народів східних і пів-
денних.
Може це дасть ключ зрозуміти ту гармонїю, що на-
род
додає своїм пісням, коли вони звучать в його устах так
сьвіжо, так ґрандіозно.
Ліра — струмент буже примітивного виробу. Резонуючий
ящик збитий з нечищених дощечок; в деяких лїрах на самих
деках і о́бідках і їх рамках понадають ся щілини й скалки́.
- ↑ В октавнім протягу від a̅—a̿ де есть старинна [грецька гіпо-
фриґійська
(те-ж бонїйська) ґамма, а з перестроєм пятої ступенї (fa♯
на fa) будемо мати арабський „цірефкенд“. Коли-ж завважити всень-
кий
звукоряд лїрної клявіятури, то тут немов на 10 струнній грецькій
лїрі знайдемо враз кілька ладів. Так від 1—8 клявіші буде „гіподорийська“
(еолїйська) ґамма; від 2—8 буде „мікролїдийська“; від 3-10 в пере-
строї
на f 4-тої струни буде те-ж гіподорийська з офарбованим do в do♯
на 7-мій ступенї.
|
Через те саме тенор лїри якийсь деренчастий, гунявий. Щоб
хоч трохи його змякшити, лїрники намотують на струни, де
саме тре смичок, вовну. Чим більше вдачі має лїрник, тим
краще вій вміє намотати вовну [котра трохи помага струнам
видержувати рух смичка] і видобути кращий голос із того
каприсуватого та непокірного струменту. Струни привязані
не дуже міцно, кілки відскакують, кобилки спадають, а через те
лїра часто розстроюєть ся; струни дуже натискають на смичок,
лїра пищить. Лїрник на впомацки хистко підкладає шматок
паперу і голос стає чистим. Півклявіші обсихають, крутять ся
сюди-туди; лїрник і тому дає пораду: соломинку вмить за-
кладе
в гнїздо клявіші і закріпить високість згука. Не вва-
жаючи
на таку недотепність струменту, хисткі слїпцї-музики
виконують з великим артизмом чудові мельодиї свого репер-
туару.
Переходячи з села в село, вони заходять в хати і там
хвалебний, релїґійний, морально-побитовий, або жартовливий
голос піснї лунає по хатї і бє по серцю або по жижках чут-
кого
селянина.
Цїкаво те, що лїрники не аккомпанують самим сьпівам,
а грають перед кожним пунктом піснї ввесь той мотив, скра-
шуючи
його такими мелїзмами, що нема способу уловити їх
і перекласти на ясне, европейське, нотне письмо. Таку музику
до своїх пісень самі лїрники називають „пере́гра“. Запи-
сати
ту тонку, оріґінальну перегру менї нїяк не удалось, а
через те в образах пісень, котрі я при сьому подаю, я запи-
сав
тільки голос без жадних мелїзмів. Всї мотиви положені
мною в тому тонї, в якому їх грали й сьпівали лїрники в кіль-
кох
місцях таращанського повіту [в Київщинї].
В репертуарі лїрників переважно істнує релїґійно-мо-
ральний
елємент, котрий втїлюєть ся в музичні форми, близько
нагадуючі церковні й костельні мотиви, або в оріґінальні
просто таки народні піснї. Зразки таких форм я й подаю.
Але опріч „божественного“ лїрник часами де на весїллї, або
в коршмі, примушений веселою компанїєю і не одного гарного
„мудрила“ вдарить на струнах і плясові мотиви, котрих у його
буває немалий запас: козачки, дрібушечки, коломийки, сати-
ричні,
польки [пізнїщої формациї]. Оцї танечні мельодиї лїр-
ники
тільки грають на лїрі без сьпіву. Здавалось би, що сама
тенденция лїри з безконечним колесом-смичком не дає способу
виконати акцент і staccato, одначе лїрники з великим хистом
пророблюють і цї і другі штуки смичково-струнної технїки,
користуючись кісттю правої руки для корби від смичка і паль-
цями
лївої руки для клявіятури.
Прикладаю мельодиї і тексти пятьох лїрницьких пісень,
записаних в таращанському повітї [в Київщинї] від лїрників.
I. Про страсти Господнї.
Через поле широкеє | та через море глибокеє
Туди ішла Пречистая, | а Причистая Дїва Мария.
Зустрічає вона три Ангели, | а три Ангели-Архангели.
Чи не бачили ви Сина мою, | а Сина мого — Бога свого?
Один каже: я й не бачив, | а другий рече: я й не видїв (2)
А третїй рече: я й сам там був.
Як євреї взяли, на крест розпяли,
А на крест розпяли, смерти предали.
Гвоздями ручки прибивали,
Терновий вінець на Главу склали.
Шипшиною підперезали,
А червивую иву за нігтї гнали,
Копієм ребро пробождали,
|
|
[Далї]. 
