Сторінка:Часопис Зоря. 1894. 08.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 187 —


А ти в гульки все вдавав ся, | прежде на смерть не прибрався.
— Хоча й же я пив й гуляв, | то я собі так гадав:
Гадав старих лїт дожду ся, | в той час к смертї приберу ся.
— Було віка свободно, | було гулять завгодно,
Було пити і гулять, | прежде на смерть спамятать.
— Сотню лїт закладала, | нїгде на смерть не згадала
І в роскошах проживав, | нїгде на смерть не згадав.
Плаче горко чоловік, | пройшов марно його вік,
Плаче горко і ридає, | що з гріхами помирає.
Ах, ти, смерте создана, | ти од Бога прислана,
Зажди менї час-годину, | поки зберу всю родину.
Смерть годину заждала, | всю родину зібрала,
Вся родина ізійшлась, | смерть прощатись не дала.
Нема время витатись, | з своїм родом прощатись,
Прийшов конець, вже й приспів час, | не прощавшись вже йду од вас...
Ах, чим я там явлю ся, | чим Богу прислужу ся?
Нї сьвітила, нї кадила, | так мене смерть ізрадила.
Що-ж то єсть за дорога, | з всего сьвіта та до Бога?
І широка, і далека, | для грішного чоловіка.
Що менї по тій дорозї, | нїгде пройти душі вбозі,
Всюди стражі, всюди стоять, | за злі дїла наші смотрять.
Сам же я добре знаю, | що я добра не придбав,
Бо самое написано тоє, | прожив в сьвітї, сотворив злоє.
Царі, князї і владики, | у всїх сили великі:
І вони не можуть одкупить ся | і од смерти схоронить ся.
Ах, ви сьвяті ангели, | візьміть гріхи від мене!
Нехай тїло в землі спочиває, | душа в небі радость має.
Тройце преблагая, | даруй лїта многая!
Даруй лїта всьому миру жити, | Бога в Тройцї прославити!


V. Теща.


Пресьвятої Тройцї, / слухайте молодцї, / Цей день просьвітїте, / до школи ходїте.


Пресьвятої Тройцї | слухайте, молодцї.
Цей день просьвятїте, | до школи сходїте.
Пазина учула, | до дому махнула,
Наварила вареників, | щоб челядь не чула.
Дячок молоденький, | на підмову здав ся
І скорчив ся, уморщив ся, | до Пазини вбрав ся.
Їхав Охрім до млина, | то сьвітло сьвітилось;
Як приїхав до воріт, | чорт його зна, де дїлось.
Увійшов Охрім у хату, | та в тарілки клепле
Оттут сидїв п..... син, | тільки місце тепле.
Увійшов Охрім у хату, | Пазини питає:
Що-ж ти, Пазю, що-ж ти серце, | що за гостя маєш?
Чим же ти його приймаєш?
Тобі не питати, | менї не казати,
Хоч би мала на собі | все лишко приймати.
Добре Пазю, добре серце, | що лишко приймаєш
Десь ти, Пазю, десь ти серце, | собі дячка маєш?
Що-ж то за такеє | лишко за малеє
Стоїть на воротях | у червоних чоботях?
Охрім розігнав ся, | в одвірок затяв ся,
Як упав, зуби стяв, | тай не спамятав ся.
Маєш талан с..... сину, | що ти відхопив ся,
Був би дав гостинчика, | щоб сїм год носив ся.
Пішов Охрім | жінку позивати,
До жінчиної матері | жінку прискаржати.
А теща зятенька | так обвинувала,
Прачем йому спину | геть обмалювала.
Взяла теща зятя на припону, | повела вона його на зелену травину
Їж зятеньку-батеньку | травичку цюю,
Поки борщик | тобі я зготую!


Спасибі' тещенько, | спасибі матїнко!
Як я жив буду, | то и не забуду.
А як побачу, | то ласку віддячу.
А зятенько-батенько | все теє карбує,
На тещині плечі | зіллячко готує.
А той Охрім-зятенько | борщу не діждав ся,
Із того припону | та й одірвав ся.
Послала теща зятенька | на торг торгувати,
За сїм рублїв срібнесеньких | хмелю купувати.
Не купив зять хмелю, | та купив ячменю,
За сїм рублїв срібнесеньких | повнїсїньку жменю.
Вийшов же він за місто, | тай обміркував ся:
Ой лихо моє, | я проторгував ся
Попродав Охрім кози, | та покупив вівцї
А прийшов до дому, | ..... тещі й жінці.
Запрошає вже зять тещу, | тай на халазию
На сьвятий день | та й на недїлю.
Спасибі зятеньку, | спасибі батеньку,
Бо не маю в чім, | не маю при чім:
Кобила в стадї, | а дїд в громадї,
А дуга в лїсї, | а хамут у стрісї;
А віжки па липі, | та ще не звиті,
Сорочка у прачки, | спідниця у швачки,
Хусточка в краму, | чорт його зна кому
Хто набере, | то буде тому.
Пішла тещенька в садочок, | вирвала три лопушинї
Пошила собі три спідничинї, | ще й дві фартушинї.
Вибираєть ся і обуваєть ся, | по боках любо а з заду грубо,
По боках ясно, а з заду красно, | а з переду як чорт, страшно.
Посадив зять тещу, | до стїни очима, на хату плечима,
Щоб моя тещенька | всї мухи злїчила.
Налїчила теща сорок і чотири, | бодай мою тещу черви сточили
Дає зять тещі | першую потравку,
Бере за ноги, | та носом об лавку.
Дає зять тещі | з перчиком розсіл,
Бере за ноги | та носом об стіл.
А ще узяв ніж | та пішов у лїс,
Старатись зїлля | тещі на похмілля.
То шипшиночки, | то свидиночки,
Тещі на похмілля | щей дубиночки.
А тещенька хмелю | тай не дожидала,
Вікном йому двері | та й указала.
Не попала вона тудою, | де люди ходять,
Та попала тудою, | де гуси лазять.
Ой як полїзла, | то там і завязла,
Голова влїзла, | а .... завязла.
Ой, сину, Грицю, | подай тупицю
Та стешеш тещі | тую г....,
Ой гоче-гоче | а зять тещу сїче
Тонесеньким дубцем, | голобелькою кінцем.


Ох моя тещенька ломом та лїсом / та просто до дому: ой ой ой ой ой!


Ох, моя тещенька ломом та лїсом | та просто до дому: ой, ой, ой, ой, ой!
На корчі спотикаєть ся, | на дочки́ гукає: ой, ой, ой, ой, ой.
Ой дочки, дочки голубочки, | двері зачиняйте, вікна забивайте
П... сина-зятя в хату не пускайте: ой, ой, ой!
Оступи ся старий з печи, | нехай же я попарю плечі, ой, ой...
Скоро курочка тріпне, | то тещенька крикне: ой—ой...
Скоро вітер загуде, | то тещенька думає, що Бог зятя несе,
А тещею на печи аж трясця трясе ой, ой...
Біжіть дїточки, в лісок, | назбирайте трісочок,
Та наваримо окропу, та попаримо...... ой, ой, ......

Боян.